Той погляд зовсім вже не про кохання,
Хоча й немає рідкісних тих видихів
Із важкістю і лихом у очах.
Утрати лише,
Років двадцять п'ять.
Нема нікого,
Хоч і поруч Мустафа.
Нема нічого,
Що б тримало в світі
Окрім тих нескінченних документів.
Крім болі власної і смерті
Лиш ангелом, що зліва,
Поруч завжди.
Та й що іще нещаснішій за всіх
Залишилось на заході шляху?
А хто ж у силі залічить?
І чи потрібне ще кому?
О скільки же питань болить,
Яке велике та пустеє серце.
Сьогодні, певно закінчить,
У Кеманкеша вірить
Так відверто.
