Лікар Мін Юнгі

14

-Юнгі? - розкрив омега голову одіялом і глянув на того, хто зайшов.

-Так, це я, - посміхається і проходить до ліжка.

-Поліція поїхала?

-Поліція поїхала і його заарештували. Ти в безпеці.

-Твоє плече.. болить? - торкається легенько пальчиками.

-Ні, там неглибока рана, незабаром заживе.

-Я так хвилювався, ти собі не уявляєш.

-Уявляю, маленький. Коли я купував те, що тобі потрібно, мені зателефонувала реєстратор і повідомила, що до тебе приїхав він. Я одразу ж помчався сюди, надумав усякого.. - заправляє пасмо волосся на чужому чолі.
-Що він тобі казав?

-Що я винен у тому, що втратив дитину, - прошепотів Пак. Альфа потягнув його до себе в обійми.
-Я хотів утікти від нього, але не вийшло. Його домогосподарка зателефонувала і все розповіла йому. Він.. Він..

-Не потрібно, не згадуй. Цього більше ніколи не станеться. Обіцяю. Я не дозволю.

-Ти не можеш такого казати.

-Хіба якщо ти не захочеш.

-Ти мені подобаєшся, Юнгі.. Але я, я не.. - Мін не дає сформулювати думку. Просто ніжно торкається своїми губами чужих, щоб відволікти від дурних думок.

-Ти мені також подобаєшся, дурненький. Тому я не відпущу тебе, - залишає поцілунок на носику Чіміна.
-Посувайся, сьогодні я залишуся тут. Не хочу їхати додому.
Пак, утиснувшись носиком у шию альфи, почав засинати, поки той гладив його по спині.

-Не залишай, - пробуркотав омега перед тим, як заснути. Юнгі на це лиш посміхнувся. Він уже пообіцяв.