Провірено: ЛЮБОВ

3 частина

Сеул. Аеропорт Інчхон. 17:30

Холодний вітер осені змушує людей краще затягти на собі пальто, одягати теплі речі та сидіти в залі очікування, а не на дворі. Їм чутно тільки свист літака, який прибув рейсом Україна - Південна Корея. Одні з поспіхом бігли зустрічати знайомих та родичів, які прибули в азіатську країну, інші сиділи на своїх місцях, продовжуючи чекати на свій рейс з стаканчиком кави, свіжої газети чи телефонами.

Двері відчиняються, до величезної зали в сірому оформленні заходять пасажири прибулого літака. Зал справді був дуже великим, звичайно не таким як у Нью-Йорку чи Лондоні, але зроблений зі смаком, в готичному та сучасному в перемішку стилі. По ньому видно, що це справді азіатська Республіка.

Людей багато, але нам потрібна тільки одна із них. Дівчина на невисокому чорному каблуку прямувала на перевірку даних. Не звернути на неї увагу було, мабуть, неможливо. Строгий чорний костюм, пальто коричневого кольору, показували її як начальницю чи командира. Незвичайна зовнішність, інший характер, інша національність приваблює міських жителів та працівників авіації.

- Ваш паспорт, будь ласка - З усмішкою попросив працівник державної служби на англійській мові. Сенсу в цьому не було, адже дівчина добре знає корейську мову.
- Так, звичайно - Відповіла чисто корейською.

Можливо, тільки тоді коли вона зняла свої окуляри, працівник зрозумів що, мабуть, вона не є повноцінною українкою. Але це їй не заважало, навпаки, люди більше цікавилися нею.

Оглядаючи паспорт, і зрівнявши особу, дівчину пропустили та привітали з приїздом до Республіки Південної Кореї. Біля аеропорту вже чекало замовлене її тіткою таксі. Привітавшись, водій допоміг українці закласти речі в машину, після чого привідкривши двері, запросив дівчину з машину.

Їхати було досить довго, дві години. Її тітка живе на окраїні Сеула, через що приїжджа має дивитися на всі красоти міста від і до. Кожен будинок, кожен парк, кожна вулиця були такі як і всюди, мало було щось іншого чи особливого. Але все-таки щось відрізнялося. Мабуть люди та їхнє бачення.

* * *

- Ох.. Моя Ді, ти стала ще красивішою, ніж була! - голосила на весь поверх Лінхва, - я так рада тебе бачити!

Сусіди сидячи в своїх квартирах чують писк їхньої сусідки і розуміють, що та сама її племінниця приїхала, адже прожужала на вуха всім про свою "француженку" і як вони давно не бачились. Вона говорила про неї набагато більше, ніж про свої гортензії на балконі, а про них Лінхва могла розмовляти годинами.