Коридорами «ПОРОКУ»

Частина 1

Світ згорів у вогні. Сонячні спалахи спричинили велику катастрофу у якій загинів світ. Деякі міста всеодно врятувалися і їх було не так вже й мало. Все було б добре якби не вірус. Коаліція за наказом, біля Ешвіла його розповсюдила для того щоб винищити два проценти людей. Загалом ситуація вийшла з під контролю та люди почали масово розповсюджувати вірус та зходити з розуму. Для заражених імунни будували цілі міста. Планета земля оновиться як мінімум через тисячу років. Тому зараз життя було схоже на важку гру.

***

За вікном яскраво світив місяць який просвітлював пусту кімнату. Ця ніч була ще одним тяжким випробуванням.

Божевільна мати зовсім зʼїхала з глузду. Цілу ніч вона кричала билася головою об стіни й царапала себе. Спочатку кричала що їй болить голова, потім страшенним вереском благала випустити її з підвалу. Крики лякали дітей до смерті.

Мерисса з своїми молодшими братами забилася у самий дальній куток дому й заспокоювала їх. У всіх трьох текли сльози. Усі притулилися один до одного наче боялися що у любу секунду хтось ось-ось прийде й розлучить їх.
Семирічний Ейдон трусився й старався навіяти собі що все буде добре. Хоча сам у це не вірив.

Крики матері віддавалися ехом у пустій хаті.
Нібито за місяць він би мав до цього звикнути, але ні. Постійно жити із страхом і болем і відчуттям що смерть яка стоїть у тебе за спиною і у любий момент забере тебе собою у вічність.
До цього неможливо звикнути.

- Мериссо, коли це вже скінчиться? - спитав Ейдон ледве шепітом.

- Я НЕНАВИДЖУ УСІХ ХТО ТІЛЬКИ БУВ У МОЄМУ ЖИТТІ!!! - лунав крик скаженої матері. - Я НЕНАВИДЖУ СВОЇХ ДІТЕЙ! ВИ ЧУЄТЕ ЦЕ?!! Я НЕНАВИДЖУ ВАС!!!

- Я не знаю...- відповіла вона з сльозами на очах. У тихому голосі старшої сестри було чути стільки болю...

У відповідь брат притулився ще ближче до сестри. Важко було уявити що би він з братом робив без неї.
Найбільше зараз хотілося попасти назад у минуле . Коли світ ще не був скажений, як і мати. Коли люди були щасливі і кожна мить дитинства здавалася кольоровою та насиченою у яскраві фарби.

Дворічна дитина заснула на руках Мерисси. Диво як він швидко Логан звик спати під такі крики. Йому було тільки три місяці коли у мами почав їхати дах. Тоді старша сестра піклувалася про нього як про сина. Ще на початку їхня мати сама попросила дітей замкнути її у підвалі сусіда який втік з міста та забрав все собою як тільки почалися спалахи. Бункер залишився там ще з другої світової, саме там мати зараз знаходилася. Її крики були жахливі.