Котямба

ending

Що сталося Техьон так і не знає – десь через пів години Чонгук повертається у ванну та виганяє його. Потім ігнорує, у спальню не впускає. Коту доводиться спати на дивані. І ось наступного вечора, після зникнення на весь день, Чонгук сідає з іншого від нього краю на дивані та уважно дивиться.

— Отже, ти Техьон, — тихо говорить і чекає реакцію. Реакція заторможено з'являється на котячій мордашці, коли почуті слова нарешті набувають сенсу. ЯК ВІН ДІЗНАВСЯ?!

Чонгук зітхає та відкидається на спину дивана. Ніби починає говорити, але завмирає з розкритим ротом і ще раз зітхає.

— Ну і що робити? — у відповідь, очікувано, отримує лише наляканий погляд.

Техьон переконаний, що зараз Чонгук висловить своє обурення та невдоволення обманом(хоча його, якщо вдуматися, не було) чи вторгненням у особистий простір абощо. А тоді точно виставить за двері. Пригадується Техьонове підглядання в душі та стає геть зовсім паршиво. Він ж не припускав, що хтось коли-небудь дізнається його особистість... Техьон задумується про те, що навіть будучи котом його знову переслідує це гнітюче відчуття відповідальності. Чесності. Переживання про те, що подумають інші. Але, зрештою, чи від цього Техьону так сумно? А може, від того, що доведеться назавжди розлучитися з Чонгуком? Здається, навіть неясність свого подальшого виживання його так не турбує.

— Ти знаєш як прокляття зняти? — звучить у супереч очікуванням. — Я б тобі допоміг, але як не намагався, схоже, заклинала надзвичайно сильна та мудра відьма, бо все прочитати не вдається. Навіть друзів своїх питав, — Чонгук його... не сварить?

Вражений кіт заперечно хитає головою. Навіть якби можна було придумати спосіб, як передати інформацію про зняття прокляття, Техьон нізащо не розкаже, що треба, як у тій казочці, поцілувати "принцеску", щоб вона з жаби знову стала людиною. І щоб ще й справжнє кохання, між іншим.

Чонгук кілька разів задумливо киває. Тоді різко видихає. Щось у його погляді змінюється, додається якоїсь енергії, завзяття.

— І ти, Техьоне, — хмикає, виділяючи ім'я сусіда, — весь цей час жив зі мною, виявляється. А я думав, ти вже переїхав. І, чорт, — притуляє тильною стороною долоню до вуст і похитує головою, невідривно дивлячись на Техьона, — дивився як я... Боже.

"Ти сраний збоченець!" зависає в повітрі несказаним. Техьон радий, що від зніяковіння та сорому його шерсть не порожевіла.