Весілля у проблемному стилі

3.

День Чиміна починається з незмінного букета квітів та гарячого чаю. Він не розуміє, як Юнгі встигає приносити йому це все, але щиро усміхається, побачивши невеликі подарунки. Чай із кожним днем усе солодший та смачніший, а квіти пахнуть усе приємніше. Джин на нього косо дивиться щоразу, коли він квіти ці вдома залишає. Техьон зі свого місця теж іноді напружено поглядає.
Він недобрі погляди друга та брата більш ніж розуміє, але зробити зі своєю щасливою усмішкою нічого не може. Дурний? Так, божевільно дурний, знає. Знає, та все одно ледве стримує радість, коли Мін пише йому, що приїхав. Чимін поправляє на собі теплу білу толстовку і виходить на вулицю, сідаючи у вже знайому машину.
− Привіт, хані, − Юнгі легко усміхається, пробігаючи поглядом по хлопцю, який сів поруч. Здається, він скоро звикне їздити з ним.
− Привіт, − легко киває, повертаючись, і ставить сумку на заднє сидіння.
Мін звично вносить адресу до навігатора, і механічний жіночий голос тихо вказує напрямок. Старший знову кидає погляд на Чиміна, відчуваючи легкий шлейф його медових парфумів. Здається, Юнгі став занадто подобатися цей запах.
До міста їхали в приємній тиші, думаючи кожний про своє. Побачивши на складі мільйон, здавалось, варіантів блакитного відтінку, Мін розгубився. Чимін жартував над ним, тихо сміючись, і старший чхати вже хотів на тканини. Він просто насолоджувався тим, як хлопець розважався, хоч і дуже старався виглядати професіоналом. У результаті Пак обрав для нього декілька варіантів поєднання, і Юнгі остаточно завис.
Вирішивши не ламати собі мозок, він усе ж таки подзвонив Сойон по відеодзвінку. Чиміну в цей момент дуже сильно хотілося зникнути. На екрані яскраво усміхалася гарна дівчина, яка сиділа на кухні, поки її подруга, як вирішив хлопець, щось готувала на задньому плані. Він звернув увагу, як потеплішав сам Юнгі, і це боляче вкололо всередині. Стало так образливо за себе. Не те щоб йому ніколи не щастило в коханні, і не сказати, що всі його стосунки були поганими. Але цей чоловік здавався ідеальним у всьому. Так сильно не заворожував ніхто, щоб одразу, з першої зустрічі. Не з тієї, де вони один одного матом, а з тієї, яка тепла й зі смачною їжею.
І нехай Чимін ніяк не хотів на нього претендувати, усе одно до нього тягнуло неймовірно, і заперечувати це він навіть не збирався.
− Йон-а, я закопаюся тут, обираючи щось одне, вони для мене майже всі однакові, − він зітхає, дивлячись на усміхнену дівчину, яка закидає до рота часточку апельсина.
− Ти ж займався інтер’єром ресторанів, Юнгі, − трохи ображається, але виключно жартома, розглядаючи все, що їй показують. — Чому ти обрав блакитний? Ти ж нібито не дуже його любиш.
− Так, зате ти любиш, − він легко знизує плечима, тримаючи телефон в одному положенні. — А ресторани − це зовсім інше, не порівнюй.
Вона тільки тихо сміється і вибирає симпатичний їй варіант кольору, який наречений обрав спеціально, бо вона такий любить. Чимін дуже сильно і яскраво відчуває себе зайвим, хочеться якось втекти, піти звідси, але він на роботі.
− Як там підготовка взагалі? Може, тобі допомога потрібна хоч якось? Я зовсім ніяково себе почуваю, що все на тебе залишила.
− Ні, сиди на дупці рівно, будь ласка. У мене приголомшливий організатор, − Юнгі повертає голову до Чиміна, який пішов у себе. М’яко охоплює його пальці й тягне ближче до себе, щоб він попав у камеру. — Знайомся, це Пак Чимін.
Молодший одразу усміхається, не бажаючи показувати зовні свій внутрішній стан бодай якось.
− Вітаю, − він легко махає рукою. — Запевняю, коли ви побачите мою роботу, то будете в захваті.
− О, я ні краплі не сумніваюся, ви робили весілля одному моєму другові. Було просто чудово! Я дуже рада, що Юнгі звернувся саме до вас, − вона привітна, дивиться так по-доброму й зовсім не виглядає якось зверхньо, не дивлячись на те, що знаменита. Чиміну знову соромно, що образив її в їхню першу зустріч. І ще більш соромно, бо, здається, майже закохався у її майбутнього чоловіка.
Юнгі розмовляє із Сойон ще деякий час. Цікавиться, як справи, як вона проводить час у Франції. Чимін зауважує, що, зважаючи на розмову, вони зателефонували один одному вперше з початку організації, але зовсім не надає цьому значення. Мало чому вони не розмовляли.
Пак йде трохи у свої думки, вилазячи з них, коли Юнгі торкається теми їхніх справ. Вони обговорюють програму самого весілля, чого точно не повинно бути та як розв’язувати питання з пресою.
Юнгі помічає зміни в молодшому, той ніби відсторонився, і ловить себе на думці, що йому таке зовсім не подобається. Вони привозять тканини декораторам і ще понад годину обговорюють оформлення, яке начебто обговорили вже й так. Міна це все втомлює, але він спостерігає за Чиміном, якому весь цей процес точно приносить задоволення. Він не знає, що трапилося в організатора в голові, але зараз він виглядає трохи веселіше, що не може не радувати. Щоправда, хочеться ще більше покращити молодшому настрій.
− В тебе сьогодні є ще справи? — вони сідають у машину, видихаючи спокійно, нарешті розв’язавши питання з оформленням.
− Ні, а що? — Чимін дивиться на чоловіка, натягаючи трохи рукава на пальці, бо злегка змерз.
− В тебе настрій змінився, − тихо промовляє. Чимін тільки зараз помічає, що їдуть вони кудись надто впевнено й у невідомому для нього напрямку. — Хочу тебе трохи відволікти, якщо ти не проти.
− Як?
− Мої батьки залишили мені цуценя. Вони поїхали на декілька днів, а йому одному нудно, у працівників будинку немає часу з ним грати. У мене він менше перебуває на самоті. Мені треба зараз поїхати погодувати його і вивести на вулицю, − він повертається до молодшого, який дивиться на нього якось задумливо. — Складеш компанію?
− Поїхали, − без роздумів.
Чимін тварин дуже любить. Дивлячись зараз на Юнгі, він трохи слабо уявляє, як той милується із цуценям, але подивитися хотілося б. Він знає, йому б зараз додому поїхати, відвернути увагу від своїх думок чи, навпаки, закопатися в них із головою, аби всі почуття ще в зародку задавити. Однак він, безглуздо слухаючи своє серце, їде до чоловіка, який тільки декілька годин тому познайомив його зі своєю майбутньою дружиною.
Пака гризе совість, але ж він нічого не робить. Не лізе, не зваблює, абсолютно ніяк не показує своєї зацікавленості. Просто спостерігає збоку, тихо, не заважаючи. Йому б прислухатися до голосу розуму, але він його активно приглушує.
До будинку Юнгі вони доїжджають напрочуд швидко. Чимін очікував побачити великий будинок, але Мін жив в акуратному двоповерховому будинку середнього розміру. Зовні той був доволі затишним, зсередини, як потім з’ясувалось, теж. Облаштований у мінімалізмі, нічого зайвого, невелика кількість прикрас, немає великої кількості світлих тонів, так багато хто робить. Чимін надто світлі приміщення теж не дуже любить, від них голова болить. Саме тому дім старшого здався йому настільки привабливим за своєю атмосферою.
Тут явно немає хатніх робітників, і все не виглядає так, ніби тут живе один із найкращих рестораторів Кореї. Це черговий плюс у серці Чиміна. Юнгі простий, його не зіпсували гроші, хоча він їх любить. Йому подобається їх витрачати, але на щось більш вагоме та потрібне, ніж на занадто дорогі шпалери, нікому непотрібну дизайнерську люстру чи величезний маєток. Той, як виявилося згодом, у нього все ж таки є, але тільки тому, що Мін вкладає в нерухомість.
Щойно вони переступають поріг будинку, як зі сходів другого поверху буквально стрімголов скочується цуценя рудого пуделя. Він швидко махає своїм хвостиком і треться об ноги господаря та нового гостя.
− Він такий милий, − Чимін посміхається яскраво, даруючи цим Міну трохи насолоди, і сідає, аби погладити цуценя.
− Це Холлі, − Юнгі роззувається, сідаючи прямо на підлогу, і цуценя одразу залазить на його ноги. — Йому вже сім місяців. Зараз я вас погодую, і виведемо його до найближчого парку для вигулу.
− Нас? — Пак м’яко чухає пуделю спинку, яку той із задоволенням підставляє.
− Вас. Ти, напевно, тільки снідав, а я все одно тебе затягнув до себе.
− Перенесемо традиційну вечерю до тебе додому? — Чимін хмикає і тільки після розуміє, наскільки ж сильно цю фразу можна розцінити як флірт. Юнгі легко посміхається.
− Я не проти, якщо ти будеш з’являтися в моєму домі, хані, − він не стримується, усе ж таки розтріпавши попелясті пасма молодшого на чубчику, перетворюючи їх на безлад.
Знову це дурне відчуття, від якого щось у грудях стискається. І телефонний дзвінок нареченій уже якось у думках відходить на задній план, забираючи із собою сором та совість.
Вони переміщуються на кухню, і Холлі сидить на колінах Чиміна, поки Юнгі готує їжу для цуценяти. Пак м’яко чеше тваринку за вухом, не відводячи погляду від старшого.
－ В тебе на диво затишно, － тихо промовляє молодший, відпускаючи цуценя, коли його їжа готова. Мін відчиняє холодильник, вирішуючи, що швидко приготувати на вечерю.
－ Чому на диво? － тихо хмикає, діставши з холодильника все необхідне, вирішуючи приготувати пасту із соусом.
－ Ти схожий на людину, яка рідко буває вдома, － легко тисне плечима, складаючи руки на столі. － В таких людей вдома зазвичай чисто, як у лікарні, і виглядає все, як номер у готелі. У тебе теж чисто, але твій дім виглядає… житловим, якщо можна так висловитися.
Юнгі на це тихо сміється, від чого в молодшого знову мурахи по хребту пробігають. Йому занадто сильно подобається навіть те, як цей чоловік розмовляє.
－ Я насправді менш серйозний, ніж можу здатися, － він дивиться на Пака через плече і знову повертається до столу, не відволікаючись від готування. － Коли в тебе в підпорядкуванні люди, доводиться закриватися від них, виставляючи рамки трудових відносин, інакше сідають на голову. Коли працюєш багато, цей закритий стан якось приживається до тебе, і ти такий зі всіма незнайомими людьми, － він швидко закидає все необхідне на сковороду, накриваючи кришкою, і повертається до Чиміна, спираючись стегнами на стільницю позаду.
－ Я б не назвав тебе закритим, － задумливо вимовляє молодший.
－Тому що це ти, － Юнгі м’яко усміхається, ловлячи трохи здивований погляд медових очей. － Ти дуже розташовуєш до себе, хані. Ти приємна людина, дуже відкрита. Від твоєї усмішки самому хочеться усміхнутися, а коли ти захоплений роботою, то маєш дуже чарівний вигляд. У мене просто не вийшло вибудувати звичну стіну.
Куточки повних губ ледве тягнуться в сторони, але Чимін стримує усмішку, що виривається, бо чути це дуже приємно. Не те щоб йому таке ніколи не казали, просто від Юнгі все по-особливому.
－ Я радий, що тобі зручно зі мною працювати, － витримує чужий погляд, сам не відводячи свого від чорних очей, і навіть трохи пишається собою за це.
－ Не називай себе зручним, хані, － легко усміхається та повертається до плити, знімаючи з неї пательню. － Мені щиро хочеться працювати саме з тобою.
Юнгі закінчує готувати, розкладаючи їжу на порції в ідеально білі тарілки, поки Чимін глибоко замислюється. Вони так добре спілкуються, і, якщо заглянути трохи вперед, Пак хотів би впоратися зі своїми почуттями, що накочуються, аби мати із цією людиною дружні стосунки й надалі. Внутрішній голос на ці думки тільки сміється, адже за тиждень йому вже боляче від простої теплої розмови Юнгі з майбутньою дружиною, весілля для нього, напевно, буде дуже важким.
Поки Чимін намагається знайти відповіді глибоко всередині, Юнгі встигає зробити йому чай. З медом, щоб його.
－ Не думав, що у твоєму будинку є мед, － хлопець трохи здивований, із задоволенням відпиваючи із чашки, навіть не почавши їсти.
－ В мене його й не було. Просто я ще зранку планував запросити тебе до себе, ось і купив, － він легко знизує плечима, ніби зробив щось само собою зрозуміле. Чимін розуміє, що задавити свої почуття не вийде. Вони розтікаються в ньому в’язко, солодко й тягуче, прямо як мед на гарячих вафлях. Кожна дрібниця, зроблена для нього старшим, тільки додає нову порцію до того, що в ньому й так є. У нього, безумовно, проблеми, і він поняття не має, як їх вирішувати.
Юнгі ж мед готовий возити тоннами, якщо це допоможе залишити цього хлопця ближче до себе. Щоразу, дивлячись на молодшого, у душі щось теплішає. У нього хочеться запитати, як минув день, дізнатися, як він себе почуває і чи все в нього добре. Мін розуміє, що для його організатора в нього все дедалі більше потреби турбуватися. Те, що хлопець його турботу так чарівно приймає, іноді трохи ніяковіючи, подобається до напівмертвих метеликів у животі. Бажання повертатися додому до такого, як Пак Чимін, усе сильніше.
Їхня прогулянка видалася короткою, бо Холлі швидко втомився, відмовляючись взагалі кудись йти. Юнгі, як і завжди, везе хлопця додому, і Чимін усвідомлює, що не хоче виходити з машини. Він кидає швидкий погляд на губи старшого, уявляючи, як би міг поцілувати його перед виходом. Від цих думок стає щиро страшно, бо він сам себе закопує все глибше. Але Юнгі з ним такий уважний, десь ласкавий і до неподобства турботливий. Та будь-яка людина почала б танути.
***
Щодня в Чиміна на столі новий букет пишних півоній і стаканчик із гарячим чаєм. Іноді у квітах є милі записочки, які Пак непомітно ховає під чохол. Вони зустрічаються практично щодня ось уже протягом другого тижня, і хлопець відмовляється розуміти, коли їхні стосунки остаточно стерли межу робочих. Юнгі навіть подарував йому парфуми, якими Пак кілька разів користувався біля нього, вони майже закінчувалися, і, мабуть, старший це побачив.
Про весілля вони майже не говорять, складається враження, що Міну абсолютно все одно. Він вмикається фактично, коли вони приходять кудись і настає конкретний момент щось обрати. Сойон нещодавно обрала собі сукню. Відео вони дивилися разом, і Чимін щиро визнав, що вона неймовірно гарна в ньому. Юнгі погодився з ним і раптом занурився в спогади. Молодший слухав усе, що розповідав Мін про своє дитинство, не перебиваючи й не переводячи тему. Навіщо? Сам не знає. Просто хотів дати цій людині розповісти те, що та хоче. Юнгі перевів тему сам, запитуючи про Чиміна кожну дрібницю.
Так завжди будувалися їхні діалоги. Вони дізнавалися один про одного до дрібниць, і якщо свою цікавість Чимін щиро розумів, то от чужу поки що усвідомити не міг. Погляд темних очей із кожною зустріччю ставав дедалі теплішим, особливо якщо вони не бачилися кілька днів. Чиміна це лякає, вганяє в глухий кут, бо серце все сильніше о ребра б’ється.
Юнгі ж лише дивиться, нічого більше не робить, але в ньому щоразу відчувається, що він ледь стримується. Чимін людей добре читає, він ці дрібниці бачить. Ще вчора вони їздили обирати старшому обручки, і Пак готовий дати руку на відсіч － Юнгі хотів йому подарувати щось із ювелірки. Надто уважно ресторатор стежив за тим, на що саме падає погляд медових очей. Чимін зовсім не самовпевнений, але люди для нього доволі очевидні, надто багато з ними працює.
－ Ви з Юнгі весіллям займаєтесь, взагалі? ̶ Техьон дивиться на друга, валяючись на його ліжку.
－ Так, іноді, але в мене стійке відчуття, що я більше зацікавлений, ̶ він тихо сміється, трохи вовтузячись головою на чужих ногах, гортаючи стрічку новин. Джин вирішив з’їздити додому на кілька днів, і Чимін залишився зі своїми думками зовсім один. Добре, що є найкращий друг, який живе в сусідньому районі.
－ Ви ж обручки їздили недавно дивитися? － Кім бере телефон, вмикаючи якусь гру, щоб вбити час.
－ Так, － він легко усміхається, відкладаючи телефон, і прикриває очі. － Він так уважно стежив за тим, що мені подобається. Мені справді сподобалася одна срібна каблучка, і якби я подивився на неї на кілька секунд довше, він би мені її купив, － важко зітхає і перевертається на бік так, щоби бачити друга. － Я не розумію його. Навіть розмовляти не хочу на цю тему з ним, але ти б бачив, як він дивиться. У мене мурахи по тілу від його поглядів. Вони не вульгарні, знаєш, не схоже, що я його приваблюю тільки на разовий секс перед весіллям.
－ А що ти відчуваєш, Чимін-а? － Техьон відривається від телефона, дивлячись на друга, і тихо зітхає. － Ти закохався, так?
－ Так, － сумно усміхається, хмикнувши. － І знаєш, що найобразливіше? Якщо він захоче продовжити наше спілкування після весілля, я не зможу відмовити. Мені подобається його увага, подобається ця турбота, з якою він до мене ставиться. Чай вранці подобається і півонії, які вже ставити нікуди. Мій чохол уже не витримує ці милі записки, а те, як він називає мене хані, з розуму зводить.
－ Тобі треба з ним поговорити, － тихо промовляє хлопець, обережно погладивши друга по волоссю.
－ Я не хочу, － зітхає важко, качаючи головою. － Розумію, я маю виставити рамки, але… не хочу. Мені прикро, коли його немає поруч, але коли він приходить － одразу всі думки пропадають.
－ Тобі ж боляче буде, － стурбовано дивиться на хлопця.
－ Буде, але він мені нічого не обіцяв, а я від початку нічого не чекаю.
－ Хочеш пустити все на самоплив?
－ Так, － легко знизує плечима.
Техьон збирається щось сказати, але в Чиміна вібрує телефон, наповнюючи кімнату стандартною мелодією. Він сідає на ліжку, побачивши на екрані номер Юнгі.
－Привіт, хані, － голос, як і раніше, приємно-глибокий, огортає так, що молодшому хочеться замурчати.
－ Привіт, － Чимін кидає погляд на Техьона, який зручніше лягає на його ліжку.
－Я тобі чай привіз, － у голосі чутно легку усмішку, і Пак сам усміхається від цього.
－ Знову робиш дивні речі.
－ Просто вийди.
Чимін видає тихе «йду» й дивиться на Кіма, який підняв одну брову, запитливо дивлячись на друга. Від Пака виправдань ніхто не чекав, але він виправдовуватися і не збирався, тому Техьон просто зітхає і знову бере телефон, заходячи в гру. Він не дуже розуміє Чиміна, але той уже дорослий хлопчик, і навантажувати його мозок своїми переконаннями хлопець не збирався. Коли знадобиться － він підтримає.
Вечір був напрочуд теплим, тому Чимін не став переодягатися, виходячи на вулицю в сірих джоггерах і білій домашній футболці. Чистій, між іншим. Юнгі, як і минулого разу, спирався на двері своєї чорної машини, тримаючи в руках звичний стаканчик із чаєм. На ньому проста чорна толстовка й такі ж чорні джинси. Чиміну він такий подобається навіть більше, ніж у костюмах, хоч ті й сидять на ньому приголомшливо.
Мін дивиться на розслабленого хлопця, який прямує до нього, і кінчики пальців поколює від бажання обійняти. Вони не бачилися декілька днів, Юнгі просто розуміє, що починає сумувати в такі моменти. Цей впевнений у собі хлопець із гарним сміхом і теплими очима не полишає його голову ані на секунду. Він навіть додому купив собі такі самі парфуми, як у молодшого, іноді збризкуючи ними приміщення. Бо приємно й у душі не так скребеться.
Він трохи боїться налякати. Чимін мимохіть розповідав про свої останні не особливо вдалі стосунки. Не хочеться занадто напирати, не хочеться бути швидким, хоча стримуватися з кожною зустріччю все складніше. Як же йому хочеться взяти Пака хоча б за руку.
－ Тобі ось зайнятися немає чим, га? － Чимін легко усміхається, підходячи впритул, і відразу приймає простягнутий стаканчик. Чай усе такий же ідеальний. － Знову хотів собі доброї ночі?
－ Щось типу того, － киває старший, дивлячись, як пухкі губи обережно охоплюють край пластикової кришечки. － Хотів тебе побачити.
Чимін завмирає, дивлячись на Юнгі, і сковтує. Приємно? До нестями. Пак сумував. Думав про нього, поки розмовляв зі своїми клієнтами, і тихо сумував, чекаючи, поки їм треба буде виконати наступний етап підготовки. Він дивиться в очі старшого й не одразу помічає, як той легко прибирає пасмо його чубчика, який спав на чоло. Дивиться боковим зором на міцну долоню з гарними довгими пальцями й подумки благає торкнутися.
－ Навіщо я тобі? － тихо питає, ніби голосу враз позбувся.
－ З тобою настрій краще стає, знаєш? － вимовляє м’яко, ледве підіймаючи куточки губ в усмішці. － Усміхнешся для мене?
Хто Чимін такий, аби не виконати таку дрібницю. Губи тягнуться в сторони навіть без його втручання, і він розуміє просту річ － ним милуються. В одну секунду його більше не хвилює абсолютно нічого. Ні чуже весілля, ні його майбутні душевні страждання. Йому просто треба, щоб на нього так завжди дивилися.
А Юнгі справді насолоджується. Волосся Чиміна злегка розпатлане на потилиці — мабуть, лежав. У нього футболка злегка пом’ята, як будь-яка домашня річ, і кросівки на ногах не зашнуровані. За короткий час їхнього спілкування він встиг побачити Пака різним. Він бачив його в неймовірно обтислих чорних джинсах, злегка розстебнутій сорочці й із впевненим сталевим поглядом. Він бачив його злим і до неможливого самовпевненим. Бачив втомленим, у перших-ліпших речах, що попалися, і тим, хто майже спить на передньому сидінні його машини. Бачив серйозним і радісним, немов Чимін － дитина. Бачив різне, але ось ця сторона － домашня і злегка збентежена — найкраща.
－ Ти завтра теж привезеш мені чай із квітами вранці? － нахиляє голову злегка убік, коли старший усе ж прибирає руку від його волосся.
－ Привезу, － киває впевнено.
－ Дочекаєшся мене?
－ Дійсно хочеш?
－ Хочу. Щоб ранок був добрим.
Юнгі був впевнений, що стримається, не торкнеться зовсім, не зараз. Але Чимін руйнував плани з першої зустрічі, з першого слова, сказаного ввічливим тоном. Мін дуже обережно тягне за тканину білої футболки на грудях молодшого й обіймає, обвиваючи руками чужі плечі. Чимін втикається носом у тканину чорної толстовки старшого і, не замислюючись, обіймає того за талію. Він відчуває, як його на декілька секунд стискають в обіймах так необхідно сильно, що серце, здається, зламає грудну клітку.
Від Юнгі пахне так приємно, свіжо та ненав’язливо. Він теплий. Тепліше, ніж стаканчик у його руках. Чимін боїться ворушитися, хочеться продовжити цей момент, залишитися в ньому, завмерти. Йому не треба знати причини чужих дій, він не запитає. Що завгодно, аби лише його обіймали ось так, і дивилися, насолоджуючись простою усмішкою. Коли обійми стають слабше, єдине, про що у своїй голові думає Пак － щоб Юнгі не перепрошував.
Юнгі не перепрошує, відпускаючи молодшого зі своїх рук. Очима тільки по вулиці бігає, мабуть, від самого себе не очікував цих дій, бажає спокійної ночі. Чимін каже у відповідь те ж саме рівно в той момент, коли всередині підіймається хвиля якогось незрозумілого щастя. Він намагається швидше повернутися додому, щоб, піднявшись на поверх, сказати Техьону звичайне: «Сьогодні я закохався в його обійми, Те».
***
Наступного ранку Юнгі дійсно чекає Чиміна в кріслі, що навпроти столу молодшого. Паку трохи ніяково після вчорашніх раптових обіймів, але Мін ніяк не надає цьому значення. Молодший був впевнений, що чоловік проведе в нього лише декілька хвилин, після чого поїде на роботу, але той запропонував з’їздити по костюм. Чимін погоджується одразу ж, незважаючи на те що в нього сьогодні заплановано декілька зустрічей. Вони не настільки важливі, тому він зі спокійною душею переносить їх на завтра.
Юнгі ледве стримує задоволений вираз обличчя, кажучи лише, що їм доведеться забрати його друга, тому що він обіцяв йому допомогти з костюмом. Чимін уперше не проти, тому що так він зможе хоча б трохи відволікатися від Міна. Техьон дивиться на нього трохи схвильовано, але лише зітхає, коли друг запевняє, що все буде добре.
Мін ледве може відірвати погляд від Пака, коли сідає за кермо. На молодшому сьогодні знову вузькі чорні джинси, які ідеально обтягують та підкреслюють стегна, і легка бежева футболка із широким горлом. Попелясте волосся вкладене в рівний проділ, і легкі пасма іноді падають на обличчя, від чого хлопець зачісує їх долонею назад. Від нього все так само приємно пахне медом, і Юнгі легко втягує в себе цей солодкуватий запах, що наповнює салон автомобіля.
－ Я вчора подзвонив у той комплекс на Чеджу, який ми обрали, － Чимін повертається до Юнгі, з легкою усмішкою розглядаючи зосередженого чоловіка. － Потрібна дата повністю вільна, як і декілька днів до. Мені треба буде поїхати туди за дві доби, щоби прослідкувати, як усе прикрасять і як розселять гостей по житловій території. Я вже працював із ними, поживу в одній із домівок, а коли ти приїдеш, усе вже буде готово.
－ Я поїду з тобою, хані, － без роздумів вимовляє, легко хмикнувши. － Допоможу тобі з організацією, подивлюсь, що та як, а за день до весілля повернусь у Сеул і заберу Сойон із батьками, － звучить як марна трата часу, але йому просто хочеться провести з хлопцем трохи більше часу, особливо там, наодинці.
－ Ти впевнений? － тихо видихає і відчуває, як у грудях щось скручується в м’яку грудку.
－ Так, － впевнено киває, зупиняючись біля ресторану.
Вони чекають усього лише кілька хвилин, перш ніж невеликими сходами до них швидко спускається блондин. Він буквально залітає на заднє сидіння, одразу ж простягаючи перед Чиміном долоню.
－ Я Чонгук, приємно познайомитися, вродливий організаторе Чиміне, － випалює він із легкою задишкою. － Я друг цього великого боса.
－ І мені приємно познайомитися, － киває, потиснувши легко долоню перед собою, і здивовано дивиться на Юнгі. － Вродливий організатор?
－ Гадки не маю про що він, － хитає головою, знову заводячи машину.
－ А ти дійсно дуже вродливий, хьон не брехав, － продовжує виносити правду на чисту воду. Тому що вже декілька днів Чон вечорами слухає про те, що в Міна скоро яйця дзвеніти почнуть біля Пака.
－ Чонгуку, － Юнгі дивиться на нього через дзеркало заднього виду, － в мене понад десять ресторанів, і в кожному з них треба підчистити співробітників. У тебе вже такий чудовий досвід у співбесідах.
－ Зрозумів, мовчу, － підіймає руки долонями вверх, ледве стримуючи смішок.
Чимін відвертається до вікна, намагаючись стримати сміх. Юнгі казав, що він вродливий? Це не те щоб несподівано почути, але до жаху приємно. Горезвісні метелики всередині починають розправляти свої крила.
Чонгук довго мовчати не може, тому починає із чистої цікавості розпитувати Пака про його роботу. Чимін із цікавістю розповідає все, що від нього просять, і навіть трішки більше. Про тонкощі своєї роботи він говорити любить і вміє не зробити розмову нудною. Поки вони доїжджають до магазину, він розуміє, що Чон дуже приємний, і в них точно налагоджується контакт. Він постійно оглядає його, щойно виникає можливість, особливо коли Чонгук пересаджується на місце прямо за Юнгі, щоб розмовляти було зручніше.
Недобрих поглядів старшого Пак впритул не помічає, тому що повністю поглинений новим знайомством. Він із кожною секундою замислюється про те, що цей симпатичний офіціант повністю в смаку його найкращого друга, у якого давно не було стосунків.
Вони приїжджають у магазин доволі відомого бренду. Чонгук намагається протестувати проти того, щоб хьон купляв йому настільки дорогий костюм, але Юнгі навіть слухати його не збирається, впевнено йдучи до дверей. Всередині приємно пахне, усі меблі з темного дерева й інтер’єр витриманий у бордових тонах, Чиміну подобається, хоч у подібні магазини він раніше не заходив.
Дівчина-консультант із ввічливою усмішкою вітає Юнгі, тільки після цього звертаючи увагу на інших. Мабуть, Мін тут частий гість. Їх проводять у невеликий зал із примірювальними, шкіряним диваном усередині й кількома манекенами, на яких представлені костюми. Чимін сідає на м’який диван навпроти примірювальних, поки Юнгі та Чонгук йдуть до головного залу подивитися варіанти, які їм потім доведеться переміряти.
－ Я відчуваю себе зайвим між вами, － тихо сміється Чон, коли дівчина залишає їх наодинці, аби зробити вибір.
－ Ти не зайвий, а ось твої коментарі так, － хмуро дивиться на друга старший.
－ Вибач, － усміхається, а в очах ані краплини каяття. － Просто він дійсно вродливий, хьоне. Коли ти мені це сказав, я поставився скептично, знаючи твій смак іноді. Коли мені це підтвердила Сойон, я був більш впевнений у правдивості. Але коли я побачив його у твоїй машині, зрозумів, чому тебе так ламає поруч із ним.
－ Він дійсно неймовірний, － з теплотою в голосі вимовляє, легко киваючи. － Не тільки зовнішньо.
－ Так, ти казав, － Чон хмикає, дивлячись на друга. － Сто разів приблизно.
－ Я дійсно кажу про нього так багато?
－ Ага, － киває, проводячи пальцями по тканині чорної сорочки на вішаку. － Я б сказав, що ти закохався.
－ Іноді мені здається, що так і є, － важко видихає. － Коли його немає, я миттю сумую, варто мені тільки від’їхати від агентства. А ще його дуже зручно обіймати. У нас невелика різниця в зрості, і він так вписується в мої руки.
－ Не варто зволікати із цим, хьоне. З огляду на твої слова, він зовсім не проти тебе. Варто спробувати.
－ Так, розберусь з усім цим і по-людськи покличу його на побачення.
Чонгук тільки задоволено киває. Вони обирають для себе декілька варіантів, їм допомагають із розмірами, й обидва повертаються до Чиміна, який встиг занудьгувати.
Від нього не вимагається нічого особливого, окрім простої думки й допомоги з вибором. Він тільки радий помилуватися Міном зайву годину. Обидва хлопці переодягаються вже декілька разів, бо Чимін відхиляє один костюм за одним. Він не хоче бути прискіпливим, але в такому місці можна знайти для них щось справді ідеальне. Декілька разів він допомагає Чонгуку зав’язати краватку під хмурі погляди Юнгі. Пак відчуває, як пара чорних очей пропалює йому спину, коли він стоїть впритул до Чона, тихо сміючись над черговим жартом.
У голові прослизає солодка думка про ревнощі, але Пак її відразу відкидає. Бо чому раптом? У результаті офіціант від краваток взагалі відмовляється, бо відчуває себе, ніби в офіс зібрався.
Чонгук відходить до вбиральні вже трохи змучений, поки Мін бере черговий костюм, заходячи за щільну оксамитову тканину темно-бордового кольору.
－ Хані, можеш мені з метеликом допомогти? Не можу застібнути.
－ Звісно.
Чимін відкладає на диван телефон і підіймається, без роздумів заходячи до просторої кабінки. Він бере в руки чорного метелика, акуратно ведучи стрічку під коміром сорочки, спритно застібає і підіймає очі на старшого. Тільки зараз він розуміє, наскільки вони близько в примірювальній за щільною темною шторою. Пальці, якими він акуратно опускав комір, так і завмерли на білій тканині.
Юнгі хотів по-людськи? З кожною секундою він розуміє неспроможність цієї ідеї. Бо Чимін так близько, такий привабливий. Погляд мимоволі опускається на пухкі губи, які миттєво розтуляються від різкого видиху. Трясця твоїй матері. Він дивиться в ці медові очі, у яких суміш емоцій, йому незрозуміла. Занадто багато там усього. Мін обережно обіймає хлопця за талію, відчуваючи, як той напружується від дотиків, і всього на секунду в його очах бачить страх.
Міну цієї секунди вистачило, щоб зупинитися. Він не знає причину страху, але хлопця одразу відпускає. Той розгублено дивиться на нього і вилітає з примірювальної, натикаючись на здивованого Чонгука. Він питає в хлопця, де вбиральня, і швидко зникає в потрібному напрямку.
－ Що трапилося? － Чонгук здивовано дивиться на Юнгі, який смикає шторку.
－ Ще секунда － і я б його поцілував.
－ Чому не поцілував?
－ Він чогось злякався, － задумливо вимовляє Юнгі.
Чимін умивається, намагаючись впоратися з хвилюванням. Він відчував, як стискають чужі довгі пальці його талію, і погляд на своїх губах бачив. Збреше, якщо скаже, що не хотів піддатися секундному пориву, але раптом згадав м’яку усмішку темноволосої дівчини, яка вибирала тканину для декору. Він завжди зневажав зради, не розумів, як тих, хто усвідомлено йде на зраду, так і тих, хто руйнує чужі стосунки. І злякався він не того, що згадав милу Сойон, а того, що бажання поцілувати старшого це не перебило. Образ дівчини в його голові з тріском програв теплій долоні на талії.
Він був впевнений, що власна совість не дозволить йому зовсім вляпатися в цю людину. Але совість залишила свій пост, за два тижні нікого не попередивши про звільнення, і кандидатів на своє місце не запропонувала.
Чимін трохи оговтується за кілька хвилин і повертається в зал, удає, що не сталося нічого надзвичайного. Далі подібних незручних моментів не трапляється. Вони проводять за приміркою ще близько години і все ж обирають костюми обом. Пак намагається дивитися на Юнгі трохи менше, відволікаючись на розмову із Чонгуком, бо власний мозок під поглядом чорних очей плавиться.
Чон залишає свій костюм у машині, відмовляючись від пропозиції підвезти, бо в нього є недалеко якісь справи. Юнгі наполягати не став, спокійно прощаючись із другом.
－ В тебе хороші друзі, － Чимін легко усміхається, пристібаючись.
－ Так, ми не надто давно знайомі, але Чонгук доволі хороший хлопець, － Юнгі киває, виїжджаючи на дорогу.
－ Згоден, － легко киває, не помічаючи короткого гострого погляду на себе й того, як старший стискає кермо. － В нас уже все готово. Запрошення вже розіслані, обручки куплені, торт замовлений, ведучий для реєстрації є, далі на святі він не буде сильно світитися, тільки музику ставити. Фотограф теж є, але там ще і преса буде. Я погодив з адміністрацією комплексу наявність охорони і стаффу Сойон. З її візажистом я теж списувався, вона приїде ближче до обіду, якраз, щоб до вечора вони все встигли. Усі прикраси вже в процесі складання для посилання на Чеджу. Нам залишилося тільки прилетіти туди.
－ Коли вилітаємо?
－ Сьогодні четвер? － Чимін замислюється, згадуючи, як він підганяв розклад. Юнгі на питання тільки киває. － В суботу в мене важлива зустріч, у неділю весілля на весь день. Тоді в понеділок рано-вранці полетимо туди. Подивимось місце, як розселити гостей, а в ресторані обговоримо меню. У вівторок ти полетиш назад, зустрінеш Сойон, а я залишусь, буду допомагати декораторам.
－ Я, до речі, хотів запитати. А як з охороною конкретно там? － Юнгі вже бачить знайому будівлю агентства, звертаючи на стоянку перед ним.
－ У якому плані? － Чимін відстібає пасок безпеки, коли старший зупиняється, але виходити не поспішає.
－ Є адекватні журналісти, які прийшли, познімали й пішли. Декілька перевірених людей будуть на самому весіллі деякий час. Але ти говорив, там є окрема житлова територія з будиночками. Які гарантії того, що якийсь пронирливий збоченець із камерою не залізе у вікна? － його це питання справді хвилювало, бо він більш ніж впевнений, що «їхню першу шлюбну ніч» його подруга проведе разом із Хьорін, і знати про це зайвим людям абсолютно не потрібно.
－ Не хвилюйся із цього приводу. Там якась пропускна система на ту територію, дуже хитромудра. Принаймні раніше інцидентів не було, хоча там не один раз проходило весілля знаменитостей. Плюс ми поставимо там охорону Сойон, яка в обличчя знатиме гостей, － Чимін м’яко усміхається, не бажаючи, щоб Юнгі переживав про подібні речі.
－ Добре, － старший киває, трохи розслабляючись, і дивиться на хлопця, який уже береться пальцями за ручку дверцят. － Я заїду ввечері.
－ Навіщо?
－ Мені сильно потрібна причина?
Чимін тільки закочує очі, тихо сміючись, але каже, що буде чекати, коли виходить із машини. І дійсно ж буде.