Що ви уявляєте, коли думаєте про "ідеальне кохання"? Про таке кохання, що буде ніжним та вічним. Таке кохання можна знайти лише в безглуздих книжках або дивних снах.
У одному маленькому селі, розташованому в Полтаві. Поки сонячні зайчики почали проникати в вікна людей, і світанок тихо огортаював їхні спальні, люди ще тихо спали... до того, як півні їх розбудили.
В одне вікно хатки залетіли промені сонця, які вітали господарів будинку. В ліжку лежала молода дівчина з гарними довгими, кучерявими та рудим волоссям. На обличчі та плечах було розташоване ластовиння. Неочікувано вона прокинулася від голосного звуку:
- Оленка, вставай! Півні вже проспівали — з далеку пролунав жіночий голос.
Дівчина тихо встала з ліжка і почала вдягатися, а після цього приступила до розчісування волосся. Блакитноока швидко заплела косу і вийшла з кімнати, де вона зустріла своїх батьків. Мати приготовлювала сніданок, поки чоловік щось обговорював з дружиною. Оленка сіла за стіл і посміхнулася їм.
- Доброго ранку, мати, батьку — привіталася дівчина, коли побачила батька та матір.
Батько також привітав доньку з теплою посмішкою, поки мати закінчила готувати. Мовчки вона поклала страву на тарілки та передала їм.
- Люба, нам треба поговорити з тобою," - почала мати, глибоко вдихнувши. - "Ти вже знайшла собі чоловіка?"
"Ой, ні... знову це," - подумала про себе Оленка, трошки опустивши погляд вниз. Потім, піднявши очі, блакитноока відповіла:
- Ні, я ще не знайшла. Я не зовсім хочу виходити заміж.
Мати подивилася на дочку, як на божевільну. Чому вона не хоче виходити заміж? Батько помітив це і підійшов до своєї жінки, ніжно обійнявши її.
- Ну чого ти, Стефо? Вона ще молода та дурна, облиш, – сказав сіроокий чоловік, дивлячись на жінку.
Потім вони знову почали сваритися, але Оленка не придавала цьому уваги. Після сніданку, дівчина пішла працювати. Вона вийшла з хатки та подивилася навколо, де помітила, як декотрі люди займаються своїми справами.
Поки Оленка виконувала свої обов'язки, до паркану подвір'я підійшли дві дівчинки. Перша була низького зросту з білявим волоссям, а друга була вища за першу, і мала чорне волосся.
- Агов! Оленко, ходи сюди! - заговорила білявка, дивлячись на руду дівчину.
Оленка підійшла до цих дівчат, посміхаючись та також їх привітавшись. Це були Соломія та Марічка, її найкращі подруги. Голубі очі засвітились від радості, коли побачили свою подругу.
- Чого вам треба? - спитала Оленка, дивлячись на подруг.
- Нічого такого! Ми хотіли тебе запросити на Івана Купала, - відповіла радісно Соломійка, а потім подивилась на Марійку, - Чи не так, люба Марійко?
Марійка почервоніла від того, як солодко промовила білявка. А Оленка разом з Соломією хитро посміхалися над реакцією своєї подруги.
- Так, звісно, - проговорила кароока дівчина, також посміхаючись, - Так, ти підеш з нами, Оленко?
Оленка подумала пару хвилин. Це ж свято Івана Купала, і чому б не піти? Це тільки відбувається раз на рік. Дівчина посміхнулась та вирішила, що все-таки піде з подругами.
- А чому б і ні? Я з вами! - відповіла Оленка, вирішивши піти з ними на свято Івана Купала завтра. Це буває лише раз на рік, і з цим можна погодитися. Вона подивилася на подруг та потім вирушила далі, займаючись своїми справами.
Далі буде...
ВИ ЧИТАЄТЕ
Чи можна це назвати коханням?
Fanfiction«Чи можно назвати це коханням?» - це фанфік в жанрі лгбт-романтика та магичного реалізму . Головна героїня - звичайна молодая дівчина на ім'я Оленка, яка живе звичайним життя поки не зустрічає Мавку на ім'я Сяйвіра в темному лісі. Дівчатка закохуют...
