Минали дні, і нарешті настало свято Івана Купала. Дівчата плетуть вінки й пускають їх у воду, щоб дізнатися про долю, яка чекає на них та їхніх коханих. Синє небо всипане зірками. Усі хлопчики та дівчатка одяглися у гарний одяг, щоб зробити це свято ще красивішим.
Оленка заплела волосся у косу, потім глянула на себе в дзеркало, попрощалася з батьками та побігла до річки. На її обличчі світилася посмішка, як у дитини, яка отримала новорічний подарунок. Дув вітер, але не холодний зимовий, а теплий і приємний. Здалеку дівчина бачила, як усі веселилися. Серце в грудях билось швидко й голосно, і Оленка подумала: «Нарешті! Виявляється, це сенс свободи».
Біжучи, Синьоока побачила своїх подруг – Соломію та Марійку. Вони щось обговорювали, але як тільки побачили свого спільного друга, на обличчях обох з'явилися м'які посмішки.
- Ох, нарешті! А ось і наша квіточка! - промовила білявка, подивившись на Марійку. Вона дивилась пару хвилин на неї, а потім відвела очі та подивилась на Оленку. - Ми вже почали думати, що ти не прийдеш...
- Ні за що! Я такого ніколи не пропускаю. Це ж буває раз на рік, так? - відповіла руда дівчина та потім взяла подруг за руки, щоб швидше відзначити це свято.
Дівчатка подивилися одна на одну, а потім пішли за Оленкою. Свято проходило, як завжди: хлопці з дівчатами стрибали через вогнище, тримаючись за руки. Люди кажуть, що якщо під час стрибання їхні руки не розійдуться, то в майбутньому на них чекає шлюб. Також деякі хлопці йшли на пошуки квітки папороті, про яку, за повір'ям, може знати лише молодий хлопець, якому дуже пощастить. Деякі дівчатка, включаючи Марійку, Соломію та Оленку, плели вінки. Поки вони плели вінки, українки співали разом пісні та насолоджувалися часом. Закінчивши, молоді красуні пішли до річки, щоб пустити їх на воду.
Пускаючи їх на воду та наглядаючи за ними здалеку, ніхто не знав, що буде чекати їх у майбутньому, яка буде їх доля. Поки Оленка дивилася на вінки, вона помітила, що її вінок почав рухатися в іншому напрямку, у темний ліс. Темний ліс, якого треба було обходити. Дівчина вирішила піти, попри те, що її почали гукати та відговорювати. Але вона завжди нікого не слухає, а лише на себе та своє серце. Слідкуючи за вінком та в той самий ліс, де голоси інших стихали, прибігши, вона помітила силует, який узяв до рук її вінок. Оленка зупинилася та подивилася на силует, пізніше собі прошепотіла: "О, це така зустріч..."
Далі буде...
Від автора: Привіт, на зв'язку Автор. А точніше Гривня. Вибачте за затримку з 2 главою цього фанфіку, мені дуже шкода тих, хто чекав довго. Як завжди, я чекаю на 15 переглядів цієї глави, і я починаю писати вам 3 главу, яка буде називатися «Вона така гарна, як вечірня зоря». Також заходьте у мій телеграм-канал, де я також вас чекаю.
Тгк: Kingdᴏʍ ᴏf fᴀnᴛᴀsy 🍄 [ᴨᴏᴧуᴩᴇᴄᴛ]
(Перевод: Привет, на связи Автор. А точнее Гривна. Прошу прощения за задержку со 2 главой этого фанфика, мне очень жаль тех, кто долго ждал. Как всегда, набираем 15 просмотров на этой главе, и я начинаю писать вам 3 главу, которая будет называться "Она такая красивая, как вечерняя звезда". Также заходите на мой телеграм-канал, там я тоже вас жду.)
ВИ ЧИТАЄТЕ
Чи можна це назвати коханням?
Fanfic«Чи можно назвати це коханням?» - це фанфік в жанрі лгбт-романтика та магичного реалізму . Головна героїня - звичайна молодая дівчина на ім'я Оленка, яка живе звичайним життя поки не зустрічає Мавку на ім'я Сяйвіра в темному лісі. Дівчатка закохуют...
