Fate. Переплетення вбивств

Глава 2

- Я в шоці... – промовила дівчина, коли хлопець нарешті закінчив. Його переказ сюжету, де був саме його персонаж, був один в один, що й придумала колись Айрін. На мить шатенка вже була готова дійсно повірити Субіну, але здоровий глузд все ж таки переміг її. – Це звісно звучить переконливо, але мені складно повірити в те, що ви дійсно персонаж моєї книги. Ви самі повинні розуміти, на скільки це все звучить божевільно і нереально.

- Я розумію, але я не знаю, що мені тепер робити, - сказав Чхве і сів на край ліжка, яке стояло з лівої сторони кімнати. Спершись рукою об лоб, блондин млосно зітхнув.

- А що останнє ви пам'ятаєте? – Раптово запитала дівчина. Їй було цікаво, що останнє бачив він, перед тим як потрапити до неї у квартиру. Звісно, вона не вірила хлопцю на сто відсотків, бо за наукою це просто неможливо, але все-таки... можливо, якщо це правда, то вона зможе використати його досвід, як сюжет її наступної книги.

- Я пам'ятаю лише як йшов кудись, здається, було темно, а навкруги було тихо і пусто, можливо, то була ніч? Загалом, я дуже смутно пам'ятаю все, що відбулося за день до того, як опинився тут. Але стійте... пригадую, що в цей день я повинен був з кимось зустрітися, але з ким?... І чому я йшов темною ніччю? – Розповівши все, що пам'ятав Субін, він підніс свою руку до шиї й почав чесати її, і при цьому дивитися кудись вниз. По виразу його обличчю, можна було зрозуміти, що блондин намагається ще щось згадати.

- Я пам'ятаю момент, коли хотіла зробити так, щоб третьою жертвою були ви. Я прописала цей момент, і ви дійсно повинні були зустрітися з людиною. Цією людиною повинен був і бути сам маніяк. Тому зустріч була вночі, за сюжетом ви були поліціянтом і вам надійшов лист від аноніма, прочитавши, ви вирішили, що підете на місце зустрічі, яке було зазначено в листі. Ви здогадувались, що відправником може бути маніяк. Але я передумала і залишила вашого персонажа в спокої, а все, що написала – стерла. Та і це було майже рік тому.

- Рік тому? Тобто того, що я пам'ятаю перед тим, як я опинився тут, зараз не існує в книжці?

- Саме так, тому це дивно. І ніхто не знав про цю ідею, навіть мій головний редактор.

- То ви мені вірите зараз? Я дійсно потрапив сюди випадково і тепер не знаю, що робити.

- А які ваші перші спогади?

- Тобто?

- Що ви пам'ятаєте до того, як я ввела вас у свою книгу.