Шкода

Старенькій Шкоді важко було втриматися в колії. Дощ періщив в лобове скло,
поки двірники зі скрипом намагалися розігнати воду. На зустріч їхали важкі
вантажівки, від їх фар Ігорю сліпило очі. Автівку так і зносило вбік.

- Чорти б вхопили ті фури! – сварився водій, склонившись вперед над кермом, щоб хоч трохи розгледіти дорогу.

В його голові кружляли сотні думок, вони зіштовхувалися та розліталися в різні сторони, щоб потім знову зліпитися в одну нерозбірливу масу зі злості та жалю до себе.
По радіо грала якась популярна пісенька, від якої Ігоря, чесно кажучи, трохи нудило. А може це не від музики? Може і не від неї. Вечеря була так собі. Жирний м'ясний рулет, залитий бокалом домашнього червоного, ніяк не міг мирно влягтися в шлунку. Дальнє світло зустрічної автівки розірвало череду невгамовних міркувань. Ігор опустив очі, щоб не бути засліпленим. Тут він помітив, що на панелі блимає лампочка «Перевірте двигун».

- Ігоре, тобі тридцять сім років! Коли ти нарешті купиш нормальне авто?! –
сам до себе озивався горе-водій, - Тобі було сімнадцять, коли ця машина
зійшла з конвеєра. Ти ще жінки голої тоді не бачив. Посміховисько! Добре, що батька немає вже в живих, він би тобі всю душу витряс за таку розвалюху...

Ліхтарі на дорозі працювали через один. Це ж треба було досидіти до такої пізньої години, щоб тепер розбитися посеред траси у богом забутому передмісті.

- От зараз візьму і крутону кермо у кювет Цікаво скільки разів перевернеться авто?

В голові у нього пронеслася картинка, як його тіло безконтрольно теліпається в салоні, поки автівка робить оберти в бруді на узбіччі. Голова б'ється об стійку, руки розлітаються у невагомості, хруст кісток та скрип заліза...

- Так, стоп! Ми з тобою вже про це говорили! Це ненормально таке уявляти! – знову сам до себе промовив Ігор. Цього разу його голос був
серйозним і трохи спокійнішим, - ну і що, що ти невдаха? Що? Це не привід помирати тут і зараз. І хто взагалі каже, що ти невдаха? Ти не
невдаха. У тебе є робота і... Житло. Орендоване. Ти був на морі цього року. Так, це було норм. Наступного року буде краще. Можливо. А як ні, то хрін із ним! Нормальне життя! Всі так живуть!

З пам'яті різко спливли розмови друзів за сьогоднішньою вечерею. Олена зараз директор по маркетингу. Цікава мабуть робота. Та ще й заміжня, двоє дітей. Ігор так її любив в університеті. Чоловік у неї певне що треба. Вона заслужила таке життя. Хоча хто знає, може їй теж погано на душі? Просто не показує.