Очі Холодніші За Лід

Холодний ліс

Холодно. Я лежу на холодному снігу. Голова і горло сильно болять і підніматися не хочеться, проте мене змує холод. Я піднімаюся і відкриваю очі, однак швидко їх закриваю, від різкого болю. Ще кілька болючих спроб і я накінєць відкрила їх.

Навколо мене був ліс. Холодний зимовий ліс з купою ялинок. Повітря було розріджене, напевне це гори. Була ніч.

Голова розколювалася а горло вігукувалося гірким колючим болем від будь якого руху шиї. Я спробувала згадати де знаходжуся. Останє що пмятаю це крики.
Крики. Кров. Плач. На нас напав демон. Він вбивав всіх кого бачив. Покидьок.

По силі він був рівний Верхньму Місяцю. Ніхто з клану крім мого батька не міг стояти з ним у рівному бою.

Батько як глава і найсильніши член клану пішов битися з тим демоном, проте навіть батька він зміг перемогти.

Ми з братом як потомки клану і ті хто у майбутньому займуть місце глави повинні були вціліти. Не слухаючи нічого нас відправили подалі з селища.

Позаду пролунав вибух і брат відправився на допомогу батькові. Пізніше той демон наздогнав нас  і матір кинулася захищати мене сказавши щоб я бігла.

Проте не ноги не несли мене, я стояла і двилася як мама б'ється проти цього демона. Демон швидко вбиває її одним помахом руки і всередині мене усе зруйнувалося.

Ноги перестали тримати і я впала на коліна в сніг. Демон стояв навпроти і злісно посміхався. Схоже йому подобалася картина яку він бачив.

Це був кінець. Він міг будь якої миті вбити мене, проте лише сміявся. А далі спогади були мутними і я не змогла згадати що було далі.

Від цих спогадів серце відгукнулося гірким болем. По щоці потекли сльози яких я не могла стримати. Я обов'язково вб'ю всіх демонів, я клянуся.

Потрібно було щось робити. Навколо були лише дерева та сніг тож я відправилася на пошуки будь якого поселеня. Кілька хвилині пошуки дали мізерний результат.Я натрапила на пару слідів, тож вирішила прямувати за ними.

Почало світати, легкі промені сонця відбилися від снігу, коли я врешті дісталася до поселеня. До нього залишалося кілька кроків але я не змогла дійти. Я впала навколішки перед самими воротами і втратила свідомість.

                      ***
Оговтавшись від сну я виявила що лежу в якійсь темній кімнаті. Накрита ковдрою я лежала на футоні посеред кімнати. Кімната була просторою. Неподалік стояв стіл з купою якихось склянок та інших посудин. До кімнати майже не потрапляло світло бо на вікнах висіла темна тканина. Дуже приємний запах після якого залишалася гіркота у роті ширився кімнатою. Схоже десь неподалік лежали пучки м'яти, кропиви та подорожника.

Згадався час коли мама лікувала нас с братом після тренувань і спарингів. Вона час від часу навчала мене. Розповіла про різні трави та їхні властивості. Розповідала як змішавши кілька рослин можна отримати ліки. З м'яти і кропиви, наприклад, виходило чудове знеболююче, а з подорожника і м'яти та ще кількох рослин можна було зробити ліки, які лікували внутрішні поранення. Ні, я говорю не про розбите серце чи поранену душу. Ліки лікували не значні внутрішні пошкодження. Такі як розтягнуті м'язи і таке інше. Звичайно пробиті нирки можна було врятувати лише операцією, проте як її виконувати, мама не розповідала.

Від поглиблення в спогади я не помітила приходу чоловіка. З стану забуття вивів скрип дверей та світло що засліпило очі. Я сахнулася у тінь, туди куди не потрапляло світло і зажмурила очі. Помітивши це чоловік швидко зачинив двері.

— Хто ви? — запитую я, горло болить, проте вже не так сильно.

— Моє ім'я Марімото, я тутешній лікар. — Представився чоловік. — Тебе знайшли біля нашого селища. Тобі пощастило, ще кілька годин і прокинулася хіба що за два тижні, і могла втратити зір. Що з тобою трапилося?

Я прокашлялася і відповіла.

— Ви знаєте хто такі демони?

— Я чув про них, і лікував кількох людей що спромоглися зустріти його та вижити. Проте особисто я їх не зустрічав.

Я кивнула.

— Моя сім'я та односельці боролися проти цих монстрів вбиваючи їх. Проте недавно на нас напав один демон схожий по силі з найсильнішими демонами. Мені вдалося вижити. Я втекла. Я не пам'ятаю як я опинилася в тому лісі. Брела навмання поки не натрапила на сліди, от і пішла за ними. Так я дісталася до вашого селища.

Після такої довгої тиради горло почало більше боліти і я кашлянула кров'ю. Лікар поглянув на мій жест і підійшов до столу. Кілька хвилин він там щось робив після чого повернувся і підійшов ближче, тож мені вдалося його роздивитися. Він мав сиве волосся зібране на потилиці у хвіст, на носі були квадратні окуляри.

— Тримай, це ліки для твого горла. Якимось чином ти порвала голосові зв'язки тому ти відчуваєш такий біль. — повідомив чоловік простягаючи склянку з темно зеленою рідиною.

Я без вагання прийняла її і випила. Воно було гірким, але терпимим.

— А це краплі для очей. Ти мало не втратила зір.

Маленька склянка була наповнена прозорою рідиною і не мала запаху.

— Тепер я піду. За годину повернуся і перевірю твій стан повторно, а ще принесу вечері. Якщо в тебе будуть якісь запитання чи щось трапиться, просто поклич мене. Я буду в неподалік.

З цими словами чоловік покинув кімнату. Я залишилася наодинці тож мимо волі занурилася у спогади.