Повна ванна кровавої води. Краплі червоного кольору стікали з бинтів, падаючи на світло-сіру плитку. Павутинка шрамів на худих зап'ястках більше не прихована від чужого погляду, він міг їх розглядати годинами, поки у голові бушує шторм думок і порожньо водночас.
Вечір п'ятниці. Зайшовши в улюблену кав'ярню, вже традиційно Накахара взяв два стаканчика гарячого бамблу. Гарячий бамбл - свіжа кава, що віддає апельсиновою свіжістю. Це улюблена кава Осаму. Рудий знав, що хлопець з нетерпінням чекав на його повернення зокрема заради того, щоб за столом у затишній кухні обговорити все на світі не без фальшивої посмішки.
Переступивши поріг спільної квартири, залишивши теплу каву на столі, Чуя покликав Дазая. У відповідь: тиша.
–Осаму? – той не відгукнувся, але точно був вдома, про це нагадує бежевий плащ, що займає своє звичне місце в привідкритій шафі. Дивне відчуття охопило його тіло. Раніше такого не було.
"Щось не так" – каже голос у голові.
Коли двері ванної кімнати відчинилися, хлопець завмер. Мороз пройшовся по його тілу наче він лежав в снігу, туман на мить охопив зір. Руки тремтіли так, що здавалося, він їх не контролював. Що відчуває людина, коли бачить коханого з лезом у вже забинтованй руці? У ванній, повній холодної води, що вже не прозора через кров, що не зупинялася.
Дазай давно брехав Чуї, кажучи "Все гаразд" і всміхаючись, щодня одягаючи маску завжди веселого й щасливого, безтурботно бовдура. Накахара знав, що це не так, він відчував. Але не зміг змусити бути чесним. Нічим хорошим це не могло закінчитися.
–Що ти накоїв, бовдур!?
За секунду рудий опинився біля свого хлопця, силоміць витягнув зі злощасної ванної, відчуваючи холод води і чужого тіла на власній шкірі. Руки шатена завжди були крижаними на відміну від його власних. Біла сорочка та вільні штани Дазая майже льодяні, наскрізь мокрі, воно й не дивно. Чортів мазохіст, Боже.
Сидячи на підлозі, пригортаючи до себе іншого, Чуя не міг підібрати слів, які можна було б сказати зараз. Але шокований розум відмовлявся від співпраці з ним. Збите дихання Осаму щосекунди відбивалося ударами в скронях. Навіть глухий почув би божевільний темп його серцебиття. От що означає вислів "Серце вистрибує з грудей" насправді.
–Чому ти не подзвонив мені? Я.. я б прийшов раніше, я був би поряд! Все було б іна..– Голос зрадницьки затремтів і затих. Чуя і двох слів не міг до купи зв'язати. Отак ти кохаєш його? Так сильно, що не можеш навіть підтримати? Показати, що ти поряд, коли це необхідно?
–Вибач – відповідає другий хрипким голосом, тихенько, наче його сваритимуть. Та насправді просто не мав сил сказати більше чи хоч голосніше. Обличчя не вдавшогося самогубця було ще блідішим, ніж зазвичай. Той мирно лежав в обіймах, забувши про холод, що оповив його тіло. Мокрий одяг неприємно відчувається на шкірі. Ще неприємніше ніж лезо, коли впивається у шкіру. Не було сил тримати очі розплющеними, лише теплі руки Накахари змушували триматися за цю реальність, хоч розум благав поринути у сон. Каштанове волосся розкуйовджене, вогке.
Відповісти було нічого. Вибачення нікому нахуй на здалися. Чуя просто хвилювався. Боявся втратити. Хотів допомогти. Та вмів він з цього рівно нічого. Сам перелякався як п'ятирічний хлопчик. Відчуття провини вчіпилося за його шию кігтями, їх відчував лише він.
Долоні рудого лягли на щоки Дазая, змушуючи підняти погляд, але той просто заплющив очі. Йому соромно за те, що його хлопець зараз бачить. Та немає сил припинити це божевілля. Останнє, що чув шатен перед тим, як опинився в повній темряві, це прохання. Ні, благання.
–Не спи, Осаму! Блять!
