Хлопчик у пошуках моря

Море воплоті

Феліксе , я спекла малиновий кекс , сідай до нас.
Фелікс скочив через сходинку і похапцем відповів.
- Я не голодний.
І це була чи не найбільша брехня в його житті. Малиновий кекс - річ яку не можна пропускати за жодних обставин, і його бабуся це знала. І він знав що вона ніколи не вмовляла його . Двері зачинилися і Фелікс поринув у сплячку. Через якийсь час почулися шурхіт і клацання. При всіх стараннях хлопців не робити шуму , їм не те щоб не вдавалося...Так , їм просто не вдавалося пробратися тихо.
- Чоніне , ще раз запхнеш свої труси мені під подушку , заріжу увісні.- голосним шепітом говорив хтось.
Фелікс стиснув ковдру у руках ніби в знак затихнути цим покидьками. Нібито зрозумівши вони тихше вкладалися спати. В якийсь момент, хлопець що лежав прямо під ліжком , різко та терміново захотілося відкрити вікно. І без жодних перешкод і перечипився об нічник тим самим впавши на тумбочку і розбивши вазу. Фелікс повільно встав. Його очі були широко відкриті. Він взяв свою подушку і гучно гримнувши дверима спустився сходами вниз . Закінчена банка варення , хлопці з татухами і малюваним волоссям , та ще й ця ваза. Поклавши подшку на землю коло довгого вікна він влігся лицем до моря. Таке тихе і бездоганне. Шкода що життя це його антонім.
Сонце роз'їдало очі нагадуючи про ранок. М'яко... М'яко? Перше що спало йому на думку. Підхопившись він розгледів під собою диван і коцик зверху . Відколи він ходить увісні? Неважливо. Ніщо не важливо якщо в холодильнику ще є малиновий кекс. Він є. Пищати від радості чи ні , але Фелікс хоч стрибати з вікна може. Якби його слух не був приглушений від яскравих почуттів він би помітив синю голову що прокрвдалася на кухню.
- Чому ти спиш на землі? Це якась ваша земна традиція чи що?
Фелікс мовчав. В чому проблема? Справді , чому та важко відповісти? Він болісно ковтнув і поставив кекс на стіл.
- Справді тобі треба більше їсти , ти важиш як...
- Звідки ти знаєш!?
- Що?- хлопець був явно спантеличений цим питанням,- Я переносив тебе з землі на диван , ти ж міг...
- Та яка тобі взагалі різниця де я сплю!?- він кричав . Голосніше ніколи ще так не кричав. Відштовхнувши його він пробрався до виходу. До моря. Тихо . І знову вечір. Цілий день коло моря як одна хвилина. Цілий день без їжі і води . Але його насичує тривожний спокій. Його думки тихі , яле як тільки він відійде вони загримлять.
"Чому?Я не вмів спілкуватися з людьми? Чому? Чому? "
Чому?
Картання себе ніби биття самого себе. Насилля. Чи він справді хоче так поводитися?
Набравши достатньо піску в кросівки він попрямував додому. Пахло теплом. Здається бабуся знову щось пекла , але надія швидко згасла як тільки її можна було розгледіти  її на кріслі з гарною посмішкою. Пересидівши ненависних підлітків за садом він наважився зайти. Світло не горіло але синявий хлопець сидів навпроти вікна. " Наче море". Ось воно. Море і він мали один і той самий запах. Тихий неспокій що тягне до себе . Тільки один може насправді відчути всі тонкощі аромату.
Фелікс непомітно сів коло хлопця викликавши в нього легке здивування.
- О , це знову ти.- хлопець потер обличчя руками.- Вибач за...За сьогодні , я не хотів виходити за межі чи щось типу того.
Фелікс змахнув плечима і зашарівся.
- Так я ж не представився ,- він простягнув руку,- Хьонджин.
Фелікс простягнув руку але не зміг її потиснути. Сором. Але Хьонджин розуміюче забрав руку і відвів погляд у бік моря.
- Я тобі заздрю. Жити у такому чарівному місці , кожен день бачити таке , наче казка.
- Я привик до пляжу і до будинку. І до виду з вікна...- Фелікс замислився. Він справді ніколи не намагався пояснити свої думки про море. Хлопець напроти на нього пильно дивився , але погляд відчувався тільки на тілі , душу він не зачіпав. - Але море...Я завжди ніби бачу його вперше. Кожен раз коли я вдихаю його запах, він один і той самий , але такий прекрасний.- на його обличчі розквітла легка посмішка .- Я обожнюю море.
Коли він поглянув на співрозмовника , той всміхався. Він злився з морем і нічною жарою і тепер уже здавався геть не чужим. Таким свіжим і чуйним як море.
- Вау . Неочікувано , я справді думав почую типу : я вже до цього привик , чи щось таке. Чесно...- обірвавшись на цьому моменті він відчув м'які пальці в голові. Повільно перебираючи волосинки Фелікс приглушено заговорив.
- Як море.- невелика пауза супроводжувалася рум'янйем і збентеженням тільки з одної сторони. Фелікса ніколи не бентежело море , чому він має? - Ти ж його фарбував?
- Мг  , людина не здатна народитися з синім волоссям.
- Він радше...Морської хвилі , бірюзовий?
- Не знаю, просто колір вимився.
Фелікс ще трішки поводив пальцями , потім цілком занурив руку. Хвилі. Він справжнісіньке море воплоті. Таке ж спокійне , таке ж небезпечне. Хлопець торкнувся носом до маківки голови і вдихнув запах. Відпустивши хвилинні роздуми , щось дозволило йому так поводитися зараз. В цілковитій темряві . З цілковитим незнайомцем.
Фелікс відпустив його і вийшов з кухні. Вони наче попращалися в думках. Сказавши " Ще зустрінемось " бо вони будуть бачитися в снах.