ПАНК 57

18

Райєн

Наступного дня на перший урок не прийшов.

Я знаю, де він живе, і подумки повертаюся в той момент кілька місяців тому, коли зрозуміла, що він перестав мені писати. Якщо я переживатиму за нього, завжди можна заїхати провідати. Він теж знає, де мене знайти, якщо захоче побачитись.

Але зачекайте... Це ж я не хочу його бачити. Я сказала йому їхати. А якщо він послухався?

Знаю, він не збирався заходити так далеко, і вірю, що йому шкода, але це просто в голові не вкладається. Що може бути гіршим, ніж прикинутися іншою людиною? Він не придумав нічого розумнішого, ніж ховатись прямо в мене під носом, - це ж огидно.

Але спати зі мною! Та як він міг? Ким він був на задньому сидінні пікапа в автокінотеатрі: Мейсеном чи Мишею? І чи він збирався все мені розповісти?

Не треба було вчора давати слабину. Емоції зашкалювали, я скучила за ним, а коли він узяв мене на руки, мені захотілося хоч на п'ять хвилин перестати сваритися. Я хотіла просто насолодитися ним та забути.

Але тепер, коли туман у голові розвіявся, а сонячне світло сліпить очі, хочеться залізти під ковдру з головою. Як він лаяв мене на вечірці, чули всі. Він поводився, ніби я його власність.

Їм необов'язково знати, що сталося між нами, але тепер вони впевнені: щось сталося, тому він розлютився на мене. І знають, що я їм брехала.

Я ковтаю ком у горлі і підходжу до шафки в роздягальні. Лайла та Кейтлін перевдягаються на фізкультуру неподалік.

– Привіт, – бадьорим голосом говорю я.

Але Лайла не відповідає. Натомість вона задирає ніс, показушно принюхується і скаржиться Кейтлін, що стоїть поруч:

– Боже, прибиральники що, вночі не прибиралися? Тут смердить повією.

Кейтлін сміється, а я напружуюсь.

- Уявляєш, ця сука знову посміла прогуляти ранкове тренування, - каже їй Кейтлін досить голосно, щоб я почула. – Думаю, це погоди не зробить. Її жирну дупу і так надто важко зловити.

Кров закипає у венах, пульс віддається у вухах. Вони продовжують переодягатися. Я повертаюсь до них.

- Якщо хочете щось мені сказати, кажіть в обличчя.

Але обидві вони не звертають на мене уваги, ніби я нічого не говорила.