Мій Рідний батьку, зближається Мі-Кареме,
Тому що ти вдягнений як солдат.
Рідний батьку, скажи що жартуєш,
Або це все щоб діток налякать?
Або це все щоб діток налякать?
Ні, сину я йду за Батьківщину,
Каждого батька обов'язок піти,
Поцілуй мене малий мій сину,
Я скоро до дому повернусь.
Я скоро до дому повернусь.
Скажи мамо це за медаль,
І цей листщо листоноша нам приніс?
Скажи мамо чому без кінця плачеш,
Чи вони вбили батька нашого?
Чи вони вбили батька нашого?
Так, мій сину батько ваш загинув,
Від ненависті плакатимо ми.
Війни примушують матерів ридати,
Й вбивають білих ангелів в батьків.
Й вбивають білих ангелів в батьків.
Сніг падає на міста браму,
Там дитя із Штрасбургу сидить,
Вона зневірена в холоді і бризі,
Вона зневірена й у вечорах.
Вона зневірена й у вечорах.
Чоловік пройшовши кинув їй монетку,
Вона впізнала німецький стрій.
На попередження не зважавши,
Говорила гордо ворогу:
Говорила гордо ворогу:
Не треба золота я маю силу,
Солдат із Пруссії іди куди йшов,
Я лише з Франції родом дитя.
Ворога руки я не прийму.
Ворога руки я не прийму.
Коли молячись під собором,
Собор обрушивши вбили ви її.
Вбита від вашої кулі,
Вбита від вашого ядра.
Вбита від вашого ядра.
Мій батько мертвий на вашім полі,
Я навіть гробі не бачила тінь,
Вбитий від вашої кулі,
Ось чому я ношу жалобний стрій.
Ось чому я ношу жалобний стрій.
Ти отримав Альзац і Лорріане,
Ти мав сотні чужих нам людей,
Богемію і Германію ти маєш,
Але не моє малеє серце.
Але не моє малеє серце.
