ДОЗВОЛЬ МЕНІ ЗАЛИШИТИСЯ НА НІЧ || 18+

Глава 2. Джером Вілер

«Аннесі сповнений дивовижних архітектурних родзинок, серед яких височіє на пагорбі колишня резиденція Женевського графа, «виросла» на невеликому острівці посеред каналу.»

Закриваю черговий сайт з описом Аннесі і відкладаю телефон в сторону. До містечка їхати близько чотирьох годин, вже дві години дороги ми проїхали, отже залишилася, ще половина.

Я зараз буквально тікаю від проблем і відчуваю себе паршиво. Батько був би незадоволений мною, він завжди казав, що тікають тільки слабкі людини. Виходить, я також слабка людина?

Мобільний зателенькава, це прийшло повідомлення. Писав Деніс:

«То що, зустрінемося о восьмій?»

Відправляю йому, його ж порнофільм.

«З ними зустрічайся, мудило.»

Я хотіла заблокувати, але мені стало цікаво, як він почне виправдовуватися.

Я вкотре відклала телефон і просто спостерігала за деревами, що іноді змінювалися на одинокі будівлі, голі поля, а потім знову дерева. Нібито нічого цікавого, але я уважно спостерігала у вікно. Відчуття спустошення зсередини не відпускало мене. В житті не подумала б, що я так плакса, але вкотре за день знову почала плакати. Сльози самі по собі котяться, я навіть не можу зупинити це.

Коли ми прибули до станції, було вже темно. Вечірнє небо було вкрите зірками.

— Я й забула, що тут таке гарне небо, — пошепки до себе.

З речей я взяла лише одну валізу, більшість всього залишила у будинку, що Сілвія збирається продати. Якщо моє життя так швидко вдалося зруйнувати, то не думаю, що мені знадобиться багато речей у майбутньому.

До будинку йти не так далеко, по часу, — хвилин двадцять.

Вулиці були пусті, навіть автомобілів не було, ввечері тут досі немає чого робити, всі лягають спати о десятій, нікому не потрібні гучні тусовки та довгі посиденьки у барі. Сподіваюся з алкоголем у магазинах тут трохи краща ситуація, ніж була раніше.

Я й справді не думала, що добровільно приїду сюди, але ось я тут, стою перед будинком, що виглядає занадто занедбаним. Воно й не дивно, тут ніхто не жив більше п'ятнадцяти років. Пощастило, що будинок з цегли, а не з дерева. Знайшовши ключі, я вставила їх у навісний замок і прокрутила, довелося докласти зусиль, замок заржавів і не відразу піддався. Знявши навісний замок, я штовхнула двері, вони відчинилися і я відчула затхлий запах.