Я митець забутого мистецтва,
Того, що в грудях пориває спів,
Того, що тихо ходить коло серця,
І відкриває двері у незнаний світ.
Я ніжним пензлем з почуттів
Розкажу про жагу і сміх,
Я можу тисячами слів
Нести одну мораль усім.
Артист словесного пера,
Занадто захопився я:
Усе від серця відривав
І був сліпий, не бачив я,
Що людям враз чуттів забракло --
Прихильників мого пера --
І в світі цім лишилось мало
Адептів мóго ремесла.
Не помічав, що люди вмить мене забули,
Митця, що їх супроводжáв,
Тепер живу один в розпуці,
Артист, що людям все віддав.
Я був митцем забутого кохання,
Того, що в грудях пориває спів,
Та з черствих уст виходять лиш зітхання,
Бо вже давно забули люди сенс цих слів.
