Літо півоній

Саммер

Їм подобалось в Англії. Тобто, Саммер подобалось, а Ендрю Коулман зазвичай робив те, що б ощасливило його єдину донечку. Правду йому казала мати: коли народжується донька, вона відразу стає батьковою дівчинкою, і ти заглиблюєшся у її світ з головою, не помічаючи, що ось вже сидиш з рожевим лаком на нігтях за дитячим, ляльковим столиком. З Ендрю це все було, є і буде, і чоловік завжди соромився своєї першої, лякливої та жорстокої думки про те, а чому не хлопчик. Можливо, саме через це він розплатився з долею життям своєї дружини, та йому не хочеться так думати.

Вони не збирались повертатись до Зовнішніх мілин ось так, серйозно, зі всіма своїми речами та документами. Саммер просто запитала, а Ендрю відчув, що вже готовий повернутися до тих місцин, де прожив усе життя, де зустрів покійну дружину та де її втратив. І через декілька днів Коулмани вже розпаковують коробки у своєму старому-новому домі, навіть не згадуючи, що робили у тій Англії.

Та повернутись до Вісімки, як всі називали цю частину острову, для Саммер було дивно. Їй здавалось, що вона поїхала та повернулась зовсім іншою людиною, неготовою, аби знову пірнати у це болото, де Акули та Карасі змагаються між собою. Вона ще пам'ятає, як це: хотіти бути з людьми, які на думку твоїх знайомих та сусідів не дотягують до їхнього чи твого рівня. Саме це й було найгірше в Англії – нерівність у фінансах хоч і не була закільцьована на одному маленькому острові, але ставлення було те саме, що й у Зовнішніх мілинах.

- Можливо, нам варто було б приїхати ще раніше, - каже Ендрю, зупинившись у проймі саммерової кімнати, спостерігаючи, як донька розкладає одяг по полицям шафи.

- Чому?

Дівчина обертається на його голос, здивувавшись почутому. Якби не вона, батько скоріш за все ніколи б не повернувся.

- Літо майже минуло. Встигнеш зробити все, що хочеш, до початку навчання?

- Майже минуло? Тату, попереду ще півтора місяці. У мене не так багато справ тут, щоб хвилюватись через це.

- Добре, - посміхається Ендрю. – Тоді у мене пропозиція. Влаштуємо вечірку-привітання для усіх.

- Для усіх? – перепитує Саммер.

- Ти зрозуміла, що я хотів сказати.

Фінансові можливості їхньої сім'ї дозволяли запросити на свято не тільки всіх на Вісімці, але й весь Відруб, тільки б захотіти. Та Ендрю ставився до Карасів так само, як інші у цьому районі – з показовою поблажливістю до подібного життя і байдужістю до їхнього існування взагалі. Що ж стосується Саммер, то дівчині було неймовірно важко переконати батька, що ніхто не хоче пограбувати її на тій частині острову кожен раз, коли вона його відвідує, і що особистий охоронець їй не потрібен. Саммер взагалі здивована, як Ендрю не заплатив кожному на Відрубі, щоб охороняти її. Чи можливо, заплатив, а вона просто про це не знає?