Ранок був досить ясним, незважаючи на те, що ще вчора весь день лив дощ. Через відкрите навстіж вікно долинає дзвінкий спів птахів, а промені сонця гріють стару дощату підлогу. Чімін сидить на підлозі біля стіни, крутячи в руках маленьке дзеркальце, розглядаючи вирізаний на корпусі візерунок. Він підібрав його вчора на ринковій площі, відмив від бруду та залишив собі. Краще воно його життя не зробить, але мати в собі щось гарне, хай навіть маленьке, приємно. На старе підвіконня стрибає бродячий рудий кіт і, оглянувши кімнату, натикається поглядом на Чіміна, що сидить поруч.
— Привіт, Персику,— він усміхається, дивлячись на тварину. Цей кіт іноді заглядає до нього, але щоразу тікає назад на вулицю. Мабуть, шукає собі їжу, але в цьому будинку її точно не отримає. Однак продовжує іноді застрибувати на брудне підвіконня.
Чімін ловить дзеркалом промінь світла, пускаючи по підлозі сонячного зайчика. Кіт відразу зістрибує з вікна, починаючи бігати за відблиском, намагаючись зловити. Чімін усміхається, випрямляючи ноги, і розтягує губи у легкій усмішці. Тварині бігати швидко набридає, і він сідає біля людини, обнюхуючи пальці вільної руки. Хлопець легко гладить руду вовну за вухом.
— У мене, як завжди, для тебе немає нічого, крім своєї компанії, Персику,— він усміхається, дивлячись у жовті котячі очі. Насправді він без поняття, чи має ім'я, тому придумав прізвисько сам. Коту все одно не має значення.
У маленькому коридорі за дверима щось з шумом падає, чому Чімін здригається, а Персик швидко застрибує на вікно, лякаючись, і ховається на вулиці. Він завмирає на кілька секунд, але розслаблюється, розуміючи, що до нього ніхто не йде.
Пак Чімін жодного разу за свої вісімнадцять років не почував себе безпечно у власному будинку. Батьки його не хотіли і щодня не забували нагадати про те, що він — лише зайвий рот у цьому будинку. Його практично не годували, зрідка віддавали те, що самі їсти вже не хотіли, а шлунок Чіміна приймав від безвиході. Іноді він міг поцупити щось на ринку, якщо пощастить, або попросити в лаві у пекарів щось за мінімальну роботу.
У кімнату проникає запах свіжого хліба, який, певне, спекла його мати. Батько вчора зміг заробити трохи грошей, принісши додому продуктів та алкоголю, аби відзначити. Чужа радість, підживлена спиртним, зараз розквітає відтінками фіолетового на його стегні та ребрах. Чімін просто не встиг піти з дому та потрапив під гарячу руку.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Ловець снів
FanfictionІ очі його, ніби в душу дивляться, в її холодне нутро, вони хвилюватися змушували. Такі чисті, ніби насправді два смарагди, у яких граней безліч. Їх усе дізнатися - життя не вистачить. ---------------------- ОРИГІНАЛ: автор: Eri Moran знайти: фікбук