Здобувачі волі

Біди мають властивість нагадувати про себе

ЗУНР усміхнулася, дивлячись як повстанець швидко наминає кашу. Вже осіннє сонце освітлювало кухонний стіл та невеличкий букет квітів, що стояв у вазі перед упівцем. Дівчина присіла навпроти УПА, що саме доїдав.

ЗУНР - ну, як там Марічка)?

УПА - та відносно добре, а що? *заніс тарілку*

ЗУНР - оййй, ну ти моїх натяків не розумієш, чи що? Коли вже весілля)?

Хлопець розсміявся, натягнувши на лице сонячну усмішку. Українці і самій подобалася майбутня невістка, її названий син аж розцвітав при згадці про неї. Сама дівчина була красива, ніби нічим непримітна але водночас така приваблива.

УПА - коли вона вирішить, тоді і буде)

Хлопець обережно взяв зібраний власноруч букет троянд.

УПА - дякую за букет, мам, я уже піду тоді

ЗУНР - та звісно) Тільки повертайся раніше опівночі, ще маю для тебе трохи роботи

УПА - договорилися

Хлопець прямо в формі побіг до своєї дівчини, що жила в протилежному боці села.
Жіночі долоні обережно вишивали візерунок на льоновому полотні. На ще недоробленій вишиванці уже були видні акуратні узори, а на пальцях невеличкі рани від невпинної роботи. Дівчина була одягнула у довгу, аж за коліна сорочку, волосся ж вільно спадало по плечах.
Хлопець обережно підкрався до дівчини, поцілувавши її у щочку та обнявши, від чого та ледве не поколола палець.

Марія - Василю! *захихотала* Ти можеш хоч раз не лякати!

Повстанець усміхнувся.

УПА - а от не можу)

Марія - *чмок у щоку* і довго ти будеш ще служити?

УПА - батько сказав що доки не навчуся здобувати волю

Дівчина підвелася, поклавши ще недороблену роботу на лавочку та обнявши свого хлопця. Майбутні молодята зустрічалися рідко через військову підготовку УПА, яка займала час, але хлопець не скаржився, все ж він сам попросив батька навчити його бойових мистецтв, якщо це так можна назвати.
Мирний час тривав не довго, через надмірну дружелюбність і можливо навіть боязкість центральної ради УНР, замість того аби накопичувати військові сили і готуватися до чергового нападу кацапів на українську державу, політичні діячі, нажаль, вирішили що краще спробувати потоваришувати з більшовиками. Це і погубило тільки ставшу незалежною Українську державу і велику кількість молоді, що просто хотіла жити під Українським стягом.
УПА звісно не пішов у військо через заборону батька, ще недостатню підготовку та юність. Занепокоєна матір тепер тільки носила час від часу їжу своєму чоловіку, що старався втримати молоду державу, яка з грохотом розсипалася від червоної сволоти. Маленький Українчик ще не дуже розумів що до чого, навіть попри пояснення часто перепитував очевидні для дорослих людей речі і такі незрозумілі для нього самого.