Зведена сестра

6

Вранці я прокинулась від приємного аромату на кухні, потягнувшись я спустилась на перший поверх, все ще відчуваючи в тілі слабкість. На кухні щось готувала Міра.

- доброго ранку - сказала я, сідаючи за стіл

- доброго, як ти - турботливо запитала вона накладаючи мені млинців

- все гаразд - трішки стурбовано промовила я, згадала про вчорашнє...

- ну то й добре, не хочу нічого розпитувати, розповіси коли будеш готова. Давай їсти, я сьогодні хотіла прогулятись, в тебе є плани на день? - я була вдячна їй за те, що не прийшлось нічого пояснювати, бо говорити мені й справді не хотілося

- планів нуль, я вся в твоєму розпорядженні

*****

Дівчата вийшли гуляти вулицями міста, погода була чудовою, зелене листя шаруділо на тонких гілках зелених дерев, вона насолоджувалась сонцем що світило їй на обличчя, підставляла щоки під його ніжні поцілунки.

Міра дивилась на неї, на її посмішку, на її губи що були гесь повністю покриті ранами. Маленька кусала їх вночі, заглушувала свій плач і Міра про це здогадалась, але не стала нічого говорити стосовно цього, аби в Лізи не псувався настій, який зараз був таким чудовим, її очі сяяли, чи то від сонця, чи то від того, що поряд Міра, з якою вона почуває себе в безпеці.

------
Прогулянка проходила чудово, стаканчики наповнені  гарячим какао з маршмеллоу були у руках дівчат, що зачаровані літніми краєвидами ходили по парку. Вони говорили про все, про улюблені книжки, про вподобання в їжі, про плани на майбутнє, про себе, про все

Зупинившись біля однієї з лавок Міра все таки вирішила завести діалог з Лізою стосовно минулої ночі. Вона потребувала пояснень, її дуже дратував факт того, що щось, а то й хтось довів маленьку до такого стану. В Міри була різка потреба захищати дівчину, від чого б то не було, від всього.  Пояснити це дивне відчуття було складно, можливо воно виникло через те, що свою матір захистити від хвороби вона так і не змогла, не змогла полегшити її муки...

- сонечко, давай поговоримо про те що сталось? - м'яко почала дівчина запрошуючи другу сісти біля неї на лавці

Ліза важко зітхнула, вона не хотіла ділитись своїми проблемами з ким би то не було, вона просто не звикла цього робити. Подруги які в неї були ніколи не цікавились нею, ніхто не був близьким їй крім матері.

- добре..? - нарешті не впевнено відповіла та, намагаючись не видавати хвилювання, але голос підло здригнувся в кінці

- що сталось коли мене не було? - дивлячись прямо в світлі оченятка Лізи запитала старша. Вона знала, що дівчині буде важко їй відкритись, бо вони буквально не знайомі, але дізнатись що викликало таку реакцію їй було необхідно

Ліза прикрила очі збираючись із думками. Вона не знала що говорити, бо й сама не знала що саме могло статися, чи станеться...

- до мене навідалась не дуже приємна людина, а в мене бурна фантазія, я щось собі на придумала, і ось маю.... - частково сказавши правду дівчина відвернулась, вона відчула як її щоки червоніють.

- фантазія б не викликала панічних атак... А ще я хочу вибачитись що спровокувала одну з них - згадуючи про те, як підняла маленьку перший раз

- все нормально, правда.., не варто вибачатись - червоніючи ще більше говорить Ліза

Здавалося розмова пройшла гладко, але на жодне з запитань, які міра задавала собі в голові вона не почула відповіді. Задавати їх зараз не варто, співрозмовниця не готова

- сонечко, я це запитую для твого ж комфорту, говори мені якщо в тебе проблеми, ми разом їх подолаємо, не хвилюйся - з неймовірною ніжністю до дівчини промовила старша. Ліза в раз підняла на неї здивовані очі, їй не вірилось що людина, яку вона безмежно любить може промовити такі слова, з такою ніжністю, з турботою, з... любов'ю?..

" Ні, ні, Ліза, не може вона мати до тебе будь які почуття, крім як до сестри... Навіть не надійся, бо потім отримаєш болісливе розчарування" промовляла собі дівчина, справді, поведінка Міри її здивувала, але ніякого привіту для подібних думок про кохання й бути не може! Вони майже сестри, тим більше це ж Міра... Здавалось вона взагалі нікого не любила, її серце холодне, вона ніколи не дозволяла собі лишній раз посміхнутися в школі, але зараз... Зараз вона зовсім інша, не те що посмішку можна зустріти на її обличчі, і інші виразні емоції присутні поруч з Лізою.

____________________

Ніякої інформації окрім того, що в час відсутності вдома батьків і Міри, додому хтось приходив... Весь подальший час Міра думала над цим " хтось". Їй це здавалось неймовірно важливим, ніби від цього залежить чиєсь життя.