Гедканони з персонажами Jujutsu Kaisen

•Кінець-новий початок•Годжо Сатору

Молода,енергійна дівчина.Що може статися? Нічого,якщо ти не перевелася у школу магії,та стала ще ближче до смерті.
Ні,їй не вистачало того,що її клан декілька разів підставляв її у руки смерті,перевіряючи її здібності.Для дитини це жахливий стрес,а для підлітка усвідомлення,що від тебе завжди чекають більшого,особливо якщо ти відомого клану.
Вирішивши прокачувати свою прокляту техніку,молода дівчина 16-ти річного віку пішла у магічну школу,та відразу стала ученицею найвідомішого мага-Годжо Сатору.

-Нумо Т/і!У тебе вийде.Сфокусуйся.-давав настанови сенсей.
-Я не можу...Сьогодні тренування дуже виснажливе.З ранку до вечора не дуже добре.-дівчина стала у звичайну позу,опершись об стіну.
Вчитель припинив вимагання техніки,та став поруч.
-Болі тебе ще турбують?
-Вони ніколи не покидають мене.-променисто посміхнувшись сказала.Вона не хотіла нити,чи жалітися.У неї так не прийнято.
-З цим потрібно щось робити.На сьогодні все,відпочинь добряче,завтра в тебе буде вихідний,сходимо кудись.-намагавшись підбадьорити ученицю,вчитель посміхнувся та приобійняв за плече.
-Гарного вечора.-напрямилась у кімнату дівчина.

А з чого це все почалося?Навіть згадати тяжко.Вона себе морила тренуваннями, намагаючись стати краще,поки одного дня,не відчула шалену біль в голові.
Її техніка,змушувала завжди видавати багато сили та зусиль,навіть втрачався лік часу.Наче пройшла година,а ні,всього 5 хвилин.І так було постійно.
З того моменту,вчитель завжди турбувався про стан першокурсниці,з одного боку-це його вина,а з іншого-вона переконувала що все добре.Знав б він,що останнім часом її турбують і болі в спині...Але вона мовчить,і скільки ще буде?
Насправді,Сатору відразу зрозумів,з першого тренування, що буде не солодко.Вперта,наполеглива.
Він приділяв їй уваги більше,ніж звичайним учням,і був впевнений, що вона стане першим рівнем,а то й особливим.Адже її техніка-особливість,яку не має кожен другий,третій.Її має лише один клан-Корін.

Т/і Корін,та сама техніка,яка дозволяє розчинятися в повітрі,розчиняти предмети.Дівчина навчилася за домогою хлопка міняти місцями людей,предмети.Та викликали проклятть...Як він.Найліпший друг,та найжахливіший ворог.Суґуру Ґето.
Можливо і через це він був так прив'язаний до неї.

На наступний день,як і обіцяв Годжо,він повів Т/і в місто.Вони поїли суші,прогулялися в парку.Якщо коротко-чудово провели час.Але час від часу під час прогулянки,дівчина різко завмирала на місці,трохи скривившись,та поклавши руки на коліна.Таке було тричі.
Вона не казала,що сталося."Просто в боці болить,ходимо довго)"

Коли вони повернулися в школу,він не збирався розходитися,а взяв ученицю за руку,"аби не втекла" і повів до Шьоко.
Після десяти хвилин огляду,вона прийшла до висновку,що дівчина має захворювання один на мільйон.В кожному клані, принаймні одна людина хвора цим.
-Висновок:у тебе виняткова хвороба,якою за увесь час існування клану,хворіє лише одна людина.Кожне використання техніки викликає біль.І на жаль це не лікується.

Результати не втішні.За що...?Хіба всі старання були марні?
Коли до неї якось прийшов вчитель,Т/і лежала у темній кімнаті в ліжку,схоже за все,знову було погано.
-Ти як...?-завжди позитивний Годжо Сатору,був засмучений.Він розумів,що навряд вона захоче продовжувати вивчення техніки за таких умов.
-Я телефонувала родині,вони сказали продовжувати навчання.Але як?Кожне використання приносить біль,а в Магічній школі використання енергії єс обов'язкове.
-Я відчуваю себе жахливо.
Увесь день,вчитель просидів біля учениці.Поглажуючи її плече.Вона не плакала,вона була розбита.

...

Одним вечером.Коли за вікном падав сніг,Сатору йшов до учнів,аби вигнати їх на подвір'я пограти снігом,така класна погода,чому ні?Остання камніта належала Т/і,і коли він відкрив кімнату то дівчини не було.
Але посеред застеленого ліжка,лежала записка."О ні..." подумав вчитель перед тим,як взяти її до рук.

"Шановний вчителю.Я знаю,що перший прочитаєте цю записку Ви,адже саме Ви заходите до мене найчастіше.Дякую Вам за це.
Як ви знаєте,мене турбували болі,доволі сильні,я не могла нормально жити.Ця хвороба,змусила мене зненавидіти життя.
Я пишу це,аби Ви знали.Ви мені справді подобалися,але не як вчитель.Було доволі складно приховувати ці почуття,коли Ви були постійно так близько до мене,біля мене,зі мною.Я дякую за це.Скоріше за все,відповідь хоч і негативна,це вже не має ніякого значення.
Чи є сенс життя,коли сім'я тебе не любить,життя це біль,і майже немає ніякої мотивації?Я жила лише через друзів та Вас.Ви усі були моєю єдиною мотивацією.
Прошу Вас усіх не розчаровуватися в мені,для кожного, кожного я приготувала прощальну записку,прошу Вас Сатору,роздайте їх напам'ять,я просто хочу аби вони знали,що я їх цінувала.
Пробачте мені,мені шкода,що ми більше не побачимося.Але прошу, зрозумійте.Любий кінець-абсолютно новий початок,нова сторінка в житті.
Прощавай,Годжо Сатору "

-І знову.Я втратив найдорожчу людину.

770 слів,наче не погано,що скажете?Писати схожий формат чи це занадто?)
Не забувайте про зірочки,адже це мотивація рухатися далі.