У Тенетах Змії

Хлопець із гітарою

- Справді? – сяючи запитав я.

- Так. Збирайся, поки я не передумав.

- Дякую, батьку! - після цих слів, відразу вибіг з кімнати зі своїми речамий попрямував на концерт.

*на кораблі*

Я настільки швидко біг, що навіть не помітив футляру від синтезатора та перечепився через нього. Вже м'яко впавши а) на сраку б) на дупу в) на п'яту точку (Відповідь обирайте самі), помітив руку, яка простягнулася до мене. Підвівши погляд угору, зрозумів, що це той самий хлопець якого я бачив сьогодні. (Маєй дихалкі нє хватіла і я зачєпілса за какуєта арматуру і упал носам в доскі. Тєпєрь у мєня заноза в носє. Патом падшол какойта голубо.......валосий мальчік і укусіл мєня за нос... і кабута занозиі нє била. Таґда мі впєрвіє спаткнулісь взґлядамі. (Перший варіант))

- З тобою все гаразд? – почув я мелодійний голос і перевів погляд до його очей, таких бездонних, як океан.

- О, так... - підвівся. - Все добре. Дякую!

- Мене звати Лука Куффен.

- Адріан.

- Радий знайомству – усміхнувся той.

- О, це той самий старий синтезатор. – раптово розмову перервав гучний голос.

- Так, але настільки вже старий, що ніхто не знає як на ньому грати. – відповів Лука.

- Справді? Я вмію.

- То можливо зіграєш з нами? – з усмішкою на устах запитав Лука.

Мої очі засяяли. Грати з кимось у гурті? Це буде просто!.. Цікавий досвід.

-Залюбки. – усміхнувся я у відповідь.

Почалими грати вже після того, як поліцай перевірив інструменти за показникомгучності. Голосок Розі різав мені вуха, проте я все одно насолоджувався грою здрузями.