Кришталеві сльози

1

Кім Техьон не з народження був кришталевим*. З народження в нього були блакитні, як небо очі та темне, смоляне волосся, яке завивалося акуратними локонами, а на щічках красувалися блакитні топази*. Деякі розсипалися маленькими камінчиками в крапочку, а деякі прийняли чітку форму сльози. Його батько завжди милувався своїм маленьким омежкою, який постійно радував чоловіка.

З часом, коли Кім ріс, його краса ставала все більш вражаючою. Його очі, як два бездонні озера, відображали небо в найчистішій його формі. Волосся, темне як ніч, акуратно обрамляло обличчя своїми локонами, створюючи навколо нього ауру загадковості. Топази на його щоках блищали ще яскравіше, наче зірки, що прикрашали його обличчя.

Його батько, дивлячись на свого сина, відчував гордість і радість. Кожен день він бачив, як Кім стає все більш схожим на дорогоцінний камінь, який він завжди бачив у ньому. Кім був не просто дитиною, він був справжнім скарбом, який приносив світло і радість у життя свого батька.

Сьогодні Кім Вонхо організував розкішний бал-маскарад на честь вісімнадцятиріччя свого сина. Це була подія, яку чекали всі його знайомі, і вони з нетерпінням зібралися, щоб відсвяткувати цей важливий день.

Техьон виглядав просто неймовірно привабливо. Він обрав: чорні штани, які ідеально облягали його стегна, підкреслюючи його струнку фігуру. Напівпрозора чорна сорочка, яка додавала витонченості його вигляду. На обличчі він носив маску доміно, яка приховувала частину його обличчя, додаючи йому ще більшої таємничості.А аксесуари також відігравали особливу роль у його образі. Сережки та кольє, виготовлені з власного каміння, переливалися блакитним світлі , додаючи ще більшої розкоші та вишуканості. Кожна деталь його вбрання була ретельно продумана, щоб створити незабутній образ, який залишив би враження на всіх присутніх.

Бал-маскарад був наповнений музикою, танцями та сміхом. Гості насолоджувалися вечором, обмінюючись компліментами та захоплюючись красою іменинника. Це була ніч, яку всі запам'ятають надовго.

Раптом вхідні двері різко розпахнулися, і цей вечір явно став незабутнім. У гості завітав картель*. У залі повисла гробова тиша, коли Чон Чонгук, голова картелю, ступив за поріг особняку.

Чонгук рухався наче хижак до своєї жертви, його кроки були впевненими та чіткими. Гості, які насолоджувалися святом, тепер стояли мовчки, спостерігаючи за цією несподіваною сценою. Кожен відчував напругу в повітрі, що проходила крізь кожну клітинку організму.