Кришталеві сльози

2

Техьон лежав на старому, твердому матраці в темному, сирому підвалі. Холод пронизував його тіло, а стіни випромінювали нестерпний холод. Він не знає, де знаходиться, скільки часу минуло, і хто його викрав. Страх охопив його, і він думав про найгірше: якщо над ним почнуть знущатись, якщо його топази з шкіри вирвуть? Все тіло боліло, голова розколювалася. Сльози, як завжди, перетворилися на блакитні топази, що впали на бетонну підлогу з легким шумом. Омега знає, що вижити тут буде нелегко. Його думки були марні, а холод продовжував обгортати його, немов холодні обійми смерті. Чи знайде він вихід з цього кошмару, чи залишиться він в цьому безмежному темряві назавжди? Невідомість та страх влаштовували йому справжнє пекло.

Техьон відчув, як потік світла вдарив йому в обличчя, коли двері відчинилися. Світло, яке впало на його очі, здавалося надто яскравим після безмежної темряви підвалу. Він зігнувся, намагаючись приховати свою слабість перед альфою, який стояв перед ним.

-Доброго ранку. Як спалось? Розбудив? - прозвучала голос альфи. Техьон відчув сарказм у цих словах. Він був занадто виснажений, щоб відповідати. Його тіло тремтіло від холоду, і він просто мріяв про своє тепле ліжко вдома.

-Просто прекрасно, - відповів Техьон, зігнувшись ще більше. "Якби ви мене випустили, я би відпочив трохи далі від цього холодного місця." Залишилося не озвученим.

Альфа посміхнувся, але його очі залишилися безжальними.

-Ну раз чудово, то посиди тут, поки твій татусь не вирішить всі непорозуміння зі мною, - сказав він і закрив за собою металеві двері.

Техьон залишився сам у підвалі, замкнений наодинці зі своїми думками. "Дурний, впертий омега," - подумав він про себе. "Але є один хворий на голову альфа, який додумався закрити мене в цьому холодному місці." Сльози стекли з його очей. За що йому таке? Чому він не може просто бути вдома?

🎐🎐🎐🎐

- Чон Чонгук! - двері різко розчинилися, і альфа підняв погляд на розлюченого омегу, який, на думку самого Чонгука, був незадоволений своїм життям та існуванням. Юнгі зазвичай мав кам'яне обличчя, яке не можна було зрушити з місця навіть на сантиметр. Але зараз він ледве стримувався, виглядаючи так, ніби ось-ось закипить, як чайник. Його очі блищали від гніву, а руки тремтіли від напруги. - Якого біса, скажи мені на милість, ти закрив у нашому підвалі юного омегу? Там зараз такий холод, що можна замерзнути до смерті. Ти просто тварюка без почуттів.