Тіні Дитинства

Глава 1: Повернення

Люсія стояла на порозі старого будинку, тримаючи в руках ключ, який давно не використовувала. Їй здавалося, що цей дім все ще пам'ятає її дитячі кроки, голоси минулого відлунюють у кожній тріщині на стінах. Повітря було важким і нерухомим, ніби сам час завмер, чекаючи, коли вона зробить перший крок.

Вона не була тут вже більше десяти років, але кожна деталь була вкарбована в її пам'ять. Кожне дерево на подвір'ї, кожен камінь на стежці викликали у неї болючі спогади. Люсія завжди боялася цього моменту - моменту повернення.

Ключ повільно повернувся в замку, і двері, скриплячи, відчинилися. Холодний протяг зустрів її, немов попереджаючи про те, що чекає всередині. Вона ступила на поріг, і спогади нахлинули на неї хвилею: крики мачухи, жорстокі слова, що ранили її молоду душу, і мовчазне, байдуже обличчя батька, який ніколи не захистив свою дочку.

Вітальня, яка колись була місцем збору родини, тепер здавалася пустою і безжиттєвою. Люсія могла майже почути голос мачухи, її незадоволені зітхання, коли та віддавала накази, і бачила, як батько мовчки киває, ухиляючись від будь-яких конфліктів. Чи розумів він, як його бездіяльність руйнувала Люсію зсередини?

Вона пройшла до старого дивана, де її батько часто сидів, читаючи газету, і раптом відчула, як їй важко дихати. Спогади були такими ж яскравими, як і колись: як він ніколи не подивився їй в очі, як завжди відвертався, коли мачуха починала сварити її за найменші провини.

Цей будинок був наповнений тінями, які вона повинна була побороти. Люсія приїхала сюди не тільки заради себе, але і щоб знайти відповіді, які її батько і мачуха так ретельно приховували.

Перший крок був зроблений. Люсія знала, що шлях вперед буде болючим і складним, але вона була готова протистояти своїм страхам. Вона прийшла сюди, щоб зруйнувати ланцюги, які тримали її душу в полоні стільки років.

Тепер її мета була зрозумілою: знайти в собі сили пробачити і відпустити. Але чи вистачить у неї сил зіткнутися з правдою, яку приховували ці стіни?