Після теплої зустрічі з бабусею Люсія відчувала, що починає відновлювати частини свого минулого. Бабуся допомогла їй зрозуміти, що сталося, але ще залишалася одна важлива особа, з якою потрібно було поговорити — її батько. Її спогади про нього були неоднозначні: з одного боку, він був частиною її життя, а з іншого — він ніколи не захищав її від жорстокості мачухи.
З рештою рішучості, Люсія вирушила до батьківського будинку. Двері відчинилися перед нею, і вона побачила його на кухні — таку ж, як у її спогадах, з трохи зім’ятими волоссям і втомленим поглядом.
“Привіт, тато,” — сказала Люсія, намагаючись зберегти спокій. “Можна поговорити?”
Батько, помітивши Люсію, здивовано підняв брови і кивнув. “Люсія. Давно не бачились. Що привело тебе сюди?”
Люсія сіла за стіл, глибоко зітхаючи. “Я прийшла, щоб зрозуміти. Чому ти дозволив мачусі так поводитися зі мною? Чому не захистив мене?”
Батько виглядав розгубленим і збентеженим. Він сів навпроти Люсії і почав говорити з сумом у голосі. “Люсія, я розумію твоє обурення. Я сам часто задавав собі ці питання. Але в той час, я просто не знав, як діяти. Мачуха була дуже владною, і я відчував себе безсилим. Я був змушений підлаштовуватися під її волю, бо боявся втратити і те, що залишилось у нашій родині.”
Люсія слухала його слова, намагаючись зрозуміти його точку зору. “Ти був моїм батьком, ти мав захищати мене. Я була дитиною, і мені було важко самостійно боротися з цим.”
Батько зітхнув і подивився у вікно, мовчки розмірковуючи. “Я розумію, що ти маєш рацію. Я розчарував тебе, і мені дуже шкода. Я просто не знав, як боротися з ситуацією. Я боявся, що будь-які спроби протистояти мачусі можуть ще більше погіршити ситуацію.”
“Але це не виправдовує того, що сталося,” — сказала Люсія, намагаючись контролювати емоції. “Ти міг спробувати. Міг бути справжнім батьком. Я так чекала на твою підтримку, але її не було.”
Батько подивився на дочку з великою сумлінністю. “Я розумію, що не можу виправити минуле, але можу спробувати залагодити наші стосунки зараз. Я хочу допомогти тобі знайти спокій, якщо це можливо.”
Люсія відчула, що цей діалог, хоча і важкий, був першим кроком до розуміння і прощення. Вона розуміла, що хоча її батько не міг повернути час назад, він, принаймні, готовий визнати свої помилки і спробувати знайти шлях до примирення.
“Я ціную твої слова,” — сказала вона, встаючи. “Але я все ще потребую часу, щоб зрозуміти і простити. Сподіваюся, що ти зрозумієш це і зможеш поважати мій шлях.”
Батько кивнув, і Люсія пішла, відчуваючи, що, можливо, цей довгий шлях до прощення тільки починається, але перший крок зроблено.
ВЫ ЧИТАЕТЕ
Тіні Дитинства
De TodoЛюсія все життя намагається втекти від спогадів, які переслідують її з дитинства. Її дім, колись наповнений любов'ю, перетворився на місце, де панують страх і біль. Роки самотності та жорстокості залишили в її душі глибокі шрами. Тепер, ставши дорос...
