Реакції персонажів
В реакціях присутні
Ніколай Гоголь
Фьодор Достоєвський
Дазай Осаму
Чуя Накахара
Рюноске Акутаґава
Ацуші Накаджіма
Гоголь
Ваш бос, Фукучі, відправив тебе на завдання одну. Ти Жнець у Падінні янгола, і тебе бояться майже як боса. Твоя сила- смертельний брат, це тінь яка знищує будь-яку ціль, яку ти обереш подумки.
Цього разу супротивник- невідома організація, сили якої відомі вам лише на половину, але вони значно підривають вашу роботу.
Ти прибула на місце. Почувши звуки позаду ти зі знудженим обличчям обернулась діставши пістолет. Настільки передбачувано, що ти навіть не напружилась.
Вистріл вже з іншої сторони. Здивування не встигло зійти на твоє обличчя, бо ти ухилилась. Викликала тінь. Направивши її на стрільця, ти помітила зблиск кулемета з іншого боку і швидко ухилилась. Здається нападників кілька, але чому вони не стріляють водночас?
Ти послала тінь до ворога. Але його там не було. Ти швидко обернулась на звук пострілу, але побачила лише кулю за лічені сантиметри від тебе. В голові пронеслись спогади про Ніколая.
Спроба ухилитись закінчилась тим що куля потрапила трохи правіше серця, і ти впала на землю. Біль. В очах з'являється туман. Ти з усієї сили борешся зі смертю. Ти ж і є смерть, як так вийшло?
Побачила крізь туман портал, з якого вийшов твій хлопець. Заболіло ще більше, бо ти обіцяла бути з ним завжди...
Він підбіг до тебе і сів на коліна. Карта злетіла з обличчя, і ти заглянула в різноколірні очі. Сльози текли по його щоках.
- Т/і, ти ж обіцяла...
Ти торкнулась його обличчя, і з останніх сил тихо сказала:
- пробач. Зроби все для завершення місії. Я кохаю тебе...
Ти відчула що сил не лишилось. Біль став ще більшим. В очах потемніло.
Ніколай ридав над твоїм тілом, він не міг змиритись з тим, що ти більше не заговориш.
Потім акуратно піднявши худе тіло він вирішив що більше нікому не подарує жодної емоції. Після того він справді став набагато сумнішим, і часто плакав коли ніхто не бачив.
Достоєвський
(Сила в тебе та сама)
Туман що знищує обдарованих ширився по Йокогамі. Ти стояла на високому хмарочосі намагаючись побороти страх висоти. Ти звісно обіцяла Фьодору не йти сюди в жодному разі, але ти надто хвилювалась за нього щоб лишатись у сховку. Та й ти не слабачка, тебе боялись усі, хто коли небудь чув про винищення обдарованих. Мало хто міг протистояти твоєму тіньовому брату.
Ти звідси добре бачила ту найвищу будівлю, назву якої Фьодор тобі не сказав. Ти подумала що іноді з тобою він буває надто наївний. Він справді подумав що ти не знайдеш його?
Величезний дракон сновигав у тумані. Здається це і є те уособлення хаосу, яке мало б винищити всіх обдарованих в цьому місті.
Тобі стало спокійніше, бо це означає що все йде за його планом.
Де-не-де в тумані ти бачила тіла.
Стало трохи моторошно, бо висота справді велика, а туман підбирався все вище.
Раптом дракон зник. Жах з'явився на твоєму обличчі. Провалу ти точно не очікувала. Чи не означає це що його..? Ні! Ти прогнала тривожні думки. З ним точно все в порядку.
Тим часом туман не зникав. Тобі не було куди тікати. За хвилину туман заповнив простір навколо тебе. Раптом з'явилась твоя тінь. Тільки щось з нею не так. Ти помітила кристал спереду. От чорт!
Тінь напала. Чорт, чорт, чорт! Ти ледве встигла ухилитись. Гарячково почала думати які ж слабкості у твоєї сили. Чорт. У неї немає слабкостей. І як же врятуватись? Єдине що ти придумала це ухилятись поки туман не зникне.
Паралельно з думками ти продовжуєш ухилятись. Але хто ж тебе врятує. Раптом тінь прийняла форму гострого клина. Ти спробувала ухилитись. Але тінь тебе переслідувала. Ти побачила що біжиш до краю даху. Чорт! Нема куди втекти. І зброю ти так невдало забула в сховку.
Ось край.
Тінь і далі летіла на тебе. Через сльози в очах помутніло. Фьодор. Хоч би один з вас вижив.
Ти стрибнула. Краще скоїти самогубство, ніж померти від власної сили.
Ти в останні хвилини життя думала про нього. Згадувала його красиве обличчя. І от, короткий імпульс в голові і все. Темрява.
Тим часом Фьодор все ще знаходячись в Кімнаті побачив новий кристал.
Коли він зрозумів що це за кристал, на його обличчі з'явився жах і розпач. Він зрозумів що з тобою щось сталось.
Втекти звідти для Фьодора не було проблемою, і через хвилин десять він вже знайшов твоє тіло.
Він підняв тебе з землі і легенько поцілував. Зрозумівши що ти вже не усміхнешся йому, він осів на землю так і стискаючи в руках твоє тіло. Він тихо плакав, і окропив сльозами твоє обличчя.
Потім він більше не плакав, але всі рештки його жалю зникли, і він нещадно йшов до кінця плекаючи спогади про тебе.
