те, що важко відпустити

8

Вибір у повітрі став незвично важким після того, як Юзефович зізналася про свої переживання. Вона відчувала, що стосунки з Мазуром змінюються, і ця зміна була не лише емоційно складною, але й вимагала від неї великих зусиль для прийняття.

Ніч настала швидко. Будинок, в якому вони проводили розслідування, вже відправився в темряву, і лише кілька ліхтарів на вулиці розвіювали цю темряву. Юзефович і Мазур повернулися до департаменту, де вели далі свої розслідування. Після довгого дня вони були виснажені, але справи ще не були завершені.

Юзефович сиділа в кабінеті, поглядуючи на документ, що лежав перед нею. Мазур підійшов до столу, де вона працювала, і, побачивши її втомлене обличчя, вирішив діяти.

– Може, я принесу тобі кави або чаю? – спитав він, намагаючись розрядити атмосферу.

Юзефович подивилася на нього, і в її очах промайнув м’який усміх.

– Дякую, але мені вже краще, – відповіла вона. – Ти, мабуть, теж хочеш відпочити.

– Ти ж знаєш, що я не можу відмовитися від можливості зробити щось для тебе, – сказав він, з усмішкою сідаючи поруч.

Вони сиділи в тиші, коли раптом двері кімнати відчинилися, і в неї увійшов Шаблій.

– Юзефович, Мазур, я хотів подякувати вам за вашу роботу сьогодні. Ви обоє справді вкладали багато зусиль.

Юзефович кивнула, а Мазур відповів:

– Дякую, Віктор Вікторович. Ми тільки починаємо розбиратися з усіма деталями.

Шаблій подивився на обох і, помітивши напружену атмосферу, додав:

– Можливо, вам варто трохи відпочити перед завтрашнім днем. Робота й так важка, а перепочинок може допомогти.

Юзефович відчула, що Шаблій розуміє їхній стан і дякує йому за це.

– Добре, – сказала вона, встаючи з-за столу. – Тоді я піду на прогулянку. Мені треба трохи провітритися.

Мазур вирішив іти разом з нею. Вони вийшли на вулицю, де свіжий нічний вітер доторкнувся до їхніх облич. Вулиця була майже порожня, лише кілька пішоходів пробігалися повз.

– Це добре, що ми можемо трохи відпочити, – сказала Юзефович, вдихаючи аромат нічного повітря.

Мазур підійшов ближче до неї, і його погляд був серйозним.

– Ти знаєш, ти можеш мені довіряти, Юзефович. Я хочу, щоб ти відчувала себе комфортно, особливо після всього, через що ти пройшла.

Юзефович знову поглянула на нього і, відчувши підтримку в його словах, дозволила собі трохи розслабитися.

– Я знаю, Мазур. І я ціную це більше, ніж можу сказати.

Вони продовжили прогулянку, розмовляючи про різні речі, щоб відволіктися від роботи. Розмова допомогла їм краще зрозуміти один одного. Юзефович зрозуміла, що її страхи й болі починають відходити на другий план, поступаючись місцем новим, менш тривожним відчуттям.

Мазур обережно провів її до під'їзду, і Юзефович, знову відчуваючи впевненість у підтримці Мазура, вирішила піти відпочивати. Вона знала, що завтрашній день принесе нові виклики, але й нові можливості для зростання і взаєморозуміння.

В ту ніч Юзефович заснула з відчуттям, що все ще може бути добре, що хтось розуміє її біль і підтримує, навіть якщо це тільки перший крок до справжньої зміни