Той, Хто Мене Врятував

2

МАТТЕО

Я давно вже поклав око на Софію, як би це дивно не звучало. Якось не хотів її чіпати. Таке на перший погляд ідеальне життя. Батьки при грошах, брат турботливий. Ну як турботливий. Коли я дізнався, що її ж батьки пообіцяли її якомусь старому трухлому пеньку хоча вона вже у свої 24 майже 25 років вправі сама вирішувати з ким їй жити.
І ось я посперечався з її братом на дрібницю, переможця у перегонах, його спокусили 6 мільйонів доларів. Проте виграти судилося, я вмію домовлятися, тому той на кого він розраховував - програв. Марк найкращий мій друг, перемога для нього не головне, тим паче це один із не багатьох програних турнірів з сотні виграних.
Її брат бісився, а радів, проте хотів він цього чи ні та документи своєї сестри він мені віддав. Кретин, хоч би спробував якось викрутитися, а я б дівчину вже попередив і звалити допоміг би. Не знаю чому але запала вона мені в душу. Ні за ким так ще не бігав як за нею.
–Хелоу друже, що там як дівчина? – Марк зайшов у кабінет.
–Тікає – спокійно відповів я.
–І ти так спокійно на це реагуєш? Друже я не для того тобі програв щоб та дівка втекла і дякую тобі не сказала. – чоловік як у себе вдома, пішов взяв склянку і стояв за моєю спиною вибирав собі алкоголь.
–Не втече, документи у мене, муситиме повернутися щоб забрати. – я розвернувся і вихопив склянку з рук друга який стояв поруч. – Мені, будь ласка, як завжди! – весело викрикнув я йому.
–Я тобі офіціантом не наймався, скупердяй. – такий розклад подій явно не влаштовував Марка.
Я не встиг нічого відповісти, на телефон хтось дзвонив, це дзвонили Марку. За секунду він аж зблід. Нервово кинувши телефон на стіл він відкрив скляні дверцята шафи і витяг звідти пляшку першого ліпшого коньяку. Я мовчав, хай нап'ється щоб не вдававився.
–Домініку, там цей во, мої люди які за нею їхали повідомили, до дівчина врізалася на шаленій швидкості у стовп. – Марк розповідаючи мені це ставав ще білішим.
А ось тепер моя черга бути в шоці. В мене наче відібрало дар мови.
–Її везуть в лікарню, без свідомості але жива. – хлопець сів на диван і почесав потилицю, очі у нього досі були як п'ять копійок.
–Блять, куди її везуть. – я нарешті оговтався, підхопив я і був готовий їхати хоч до чорта на обід.