Гріхи минулого

Розділ 3

Діана.

Тоді.

— Кричи моє ім'я.

— Що... — я видихаю, зосереджуючись на його очах.

Він так само холодно дивиться на мене, нависаючи своїм величезним тілом.

Просто фантастика...

— Ти не Шарлотта, — його голос грубий і діє на моє тіло моментально.

— Очевидно, — відповідаю, ставлячи руки на його груди і прикладаючи максимальну силу, щоб відштовхнути його від себе.

Доводиться зачекати ще декілька секунд у такому стані, щоб він нарешті зліз із мене і відійшов на декілька метрів від ліжка.

— Що ти тут робиш?

Що це за запитання таке? Те, що й ти, жахіття!

— Я не думаю, що тебе це якось стосується, — тяжко видихаю.

— Це моя кімната і очевидно, — він вимовляє це слово, перекривлюючи моє попереднє, — Що це мене стосується.

— Ти тут живеш?

Я не знаю, що мене більше дивує. Те, що ця кімната така ж темна, як і він сам, чи те, що він живе там, де проводять такі дикі вечірки.

— Ні, але я тут трахаюсь.

Я дивлюсь на ліжко, де лежала декілька секунд тому, і проводжу руками по одязі, ніби скидаючи з себе грязюку.

Він дивиться на мене, ніби я щось дивне і до усрачки нецікаве.

— Чому ти обрала її подругою?

Я знову дивлюсь на нього, думаючи, як же спокійно вийти з цієї кімнати. Сільвія згадувала, що не варто дратувати цього звіра. І я не думаю, що зараз бажаю бачити його гнів.

Я похитуюсь від запаморочення в голові і падаю прямо до його рук.

— Ти про Сільвію? — ледве чутно запитую.

Його руки такі приємні... І великі.

Що це?

— Я про неї.

— Вона тобі не подобається?

— Відповідай на моє запитання.

Я знову ставлю руки на його груди, потираючи м'язи і він ловить мої плечі в свою безжальну хватку, відходячи на два кроки від мене.

— Ти накурилась?

— Смішно, бо дім буквально смердить наркотою, а ти вважаєш мене накуреною?