Дівчина на прізвище Мрак

1. Хто я або прогулянка по алеї Діаґон

Гарний погожий день, сонце сліпить очі, вітер грається з моїм розпущеним волоссям, заважаючи добре бачити дорогу перед собою. Я іду по тротуару, дивлячись по сторонах, але до того заглиблена в свої думки, що іноді не помічаю людей на шляху що потім обурено кричать услід. Знімаю шкіряну куртку і несу її в руках, занадто тепло на мою думку для Лондона, хоча, узимку я тут майже не буваю тож не маю права судити. Повертаю за ріг і зупиняюся перед нічим не примітивною, абсолютно звичайною багатоповерхівкою, дістаю ключі і відмикаю двері у під'їзд. Бррр... А тут холодно. Швиденько забігаю до кабінки й натискаю на потрібний поверх. Тепер можна розслабитись і цілих дві хвилини не рухатись поки ліфт піднімається нагору. Ну хто придумав ці поверхи? Чим владі не подобається будувати двох-трьох поверхові будиночки? - у котрий раз задумуюся, хоча, давно вже знаю відповідь.

Ліфт зупиняється і я виходжу у доволі просторий коридор мого 13-го поверху. Іронічно що нещасливість числа ні на кого не впливає, усі спокійнісінько живуть навіть не думаючи про це. Відмикаю двері своєї квартири і заходжу у передпокій.

– Фрост? Це ти? - кричить мама і я поспішаю підтвердити її слова.

Роззуваюся, кидаю куртку на вішалку і мовчки йду до своєї кімнати.

– Доню, тобі там лист з Гоґвортсу прислали, я поклала на ліжко – знову моя люба співжителька.

Дратуюся і сповіщаю про кількість разів яку я просила її не заходити до моєї кімнати і тим паче не чіпати мої речі. Вона щось буркотить і я стараюся швиденько замкнутись у себе, щоб не дай Боже не отримати порцію нотацій якими Еірвен Мрак любить мене годувати. Така собі страва чесно кажучи.

Переодягаюся і дивлюся на себе у дзеркало – маю, чесно кажучи, відьомський вигляд – чорне, ніби смола коротке пряме волосся, гачкуватий ніс і точно неприродна блідість шкіри, порівнянню з вампіром заважають лиш яскраві зелені очі. Одягнена тепер я у звичайну чорну футболку і такі ж лосини. Люблю цей колір.

Сідаю на ліжко й бачу поряд доволі товстий конверт, де зеленими чорнилами написано мою адресу. Отримувати такі листи кожен рік вже стало звичайністю для мене, але я все одно з надією побачити там щось незвичне, на кшталт емблеми старости факультету, зламала печатку з гербом Гоґвортсу. Так, саме так, я навчаюся у великобританській школі Чарів і Чаклунства Гоґвордсі вже на п'ятому курсі, факультет Слизерин, звичайно. Швидко пробігаю очима листа. Пфф... Як завжди список потрібних підручників та нагадування що на цьому курсі у нас будуть екзамени СОВ та консультація з приводу вибору майбутньої професії. Я ще не вирішилась, але, можливо, могла би бути вчителькою зіль. Але у такому випадку мене всі ненавидітимуть, хоча, є ще варіант бути якоюсь продавчинею отрут і всіляких темних артефактів. Мені також чудово вдаються Темні Мистецтва, точніше, захист від них та особливо я люблю предмет зілля і настійок.