Для тебе я стану поганим

Розділ 16

Стів

Подейкують, що будь-який конфлікт можна вирішити простою розмовою. І я повністю згоден із цим твердженням. Якби люди при кожному розбіжності та непорозумінні відключали емоції та спокійно розмовляли один з одним, то у світі було б у кілька разів менше розлучень і зовсім не було б сюжетів для любовних романів та теленовел.

Але на жаль, коли справа стосується почуттів, люди часто не здатні зберігати ясність розуму, обираючи докорінно невірні способи вирішення проблеми. Хтось робить це ненароком, а хтось – спеціально. Наприклад, як ми з Ланою.

Після того, як Ребека поїхала в місто, ми вирішили прикинутися, що нас обох не мучать певні питання, і почали грати в мовчанку. Не в тому сенсі, що ми перестали спілкуватися один з одним, а в тому, що ми спілкуємося з Ланою про що завгодно, крім істерики Беккі та нашого поцілунку. У таємниці ми обидва розуміли, що нас не на жарт торкнула від нього, але воліли не торкатися цієї теми.

Лана – тому що слова Беккі таки досягли поставленої мети, нагадавши зайчику, що не можна довіряти такому мерзотнику, як я.

А я – тому що вважаю, що якщо почну переконувати зайчика в тому, що не такий уже я поганий, зроблю цим лише гірше. Та й не звик я виправдовуватись перед жінками і щось доводити їм. Тому я вирішив забити на неприємну ситуацію з Беккою і продовжити проводити відпустку із зайчиком у тому ж дусі – по-дружньому, бля*ь! І Лана, по ходу, поставила собі ту саму установку.

Після від'їзду решти хлопців ми з нею разом повечеряли та розійшлися по своїх спальнях. А наступного дня провели спокійно на березі річки. Лана в основному засмагала та читала модні журнали, а я відповідав на важливі робочі е-майли та контактував з гейм-дизайнерами.

У вівторок я запропонував зайчику вирушити в гірський похід із ночівлею, заради якого, власне, і взяв із собою намет. Звичайно, Лана спочатку відпиралася, видавши мільйон і одну причину, чому вона не хоче йти. Однак я зумів переконати її спробувати ще один вид відпочинку, який у результаті привів трусишку в захват. Але інакше й не могло бути.

Весь піший шлях був тернистий і довгий, але неймовірно мальовничий. Про вигляд, що простягається, з вершини гори я взагалі мовчу. Алана аж сльозу пустила, поки милувалася приголомшливою картиною, коли я милувався нею, заклинаючи себе не посміхатися, як недоумкуватий, і не забувати, навіщо насправді задумав цю відпустку з нею.