Не руйнуй залишки моєї втомленої душі..
Зранку прокидаюсь і перша думка, коли уже ніч щоб я знову лягла спати...
Я сумую за старою версією себе. Хочу бачити у зеркалі людину яка має іскру до життя, веселу маму яка хоче погратися з дітьми, сестру яка хоче пробігтися з сміхом під літнім дощем, подругу яка кличе на каву, кохану жінку...
Я так втомилася бути злою, я так втомилася бути мамою яка ввесь час каже своїм дітям колись куплю зараз трішки не на часі, колись обовʼязково сходимо але не зараз...я загнала себе у кут з якого ніколи мабуть не вилізу... У кого я перетворилася? Хто я? Я навіть не знаю яка я справжня, а чи була я колись справжньою?
