Важко але приймаю те, що було на той момент у моєму житті. Намагаємось з ним налагодити наші стосунки. Ніби все виходить(я так думала). Я мирюся із батьком, мама звичайно над цим попрацювала. Усю мою вагітність до 30 тижня я наділі працюю у той час як він сидить вдома.
Після положеного терміну я їду у дикретну відпустку з надією, що мені держава виплатить перед родові кошти і я зможу бодай щось купити дитині у пологовий будинок .Але це все лише мої надії. Кошти не приходять. На цьому фоні я сильно переживаю адже я немаю за, що народити дитину. Він каже шось придумаємо, але що? Батьки пропонують на зиму переїхати знову до них, адже у них хороше отоплення а це зима і новонародженій дитині треба бути у теплі. Я з цим згідна тому так ми і робимо. Мама допомагає купити трохи речей для моєї донечки на перші дні, а він все нічого не вирішує і сидить вдома. Ну як сидить, за цей час дуже багато сімейних свят (новий рік, Різдво, Пасха, його день народження...)я провела лише із своїм сином удвох, а про інші дні будні чи вихідні я мовчу адже його часто не бувало вдома, а приходив він під ранок.
Неділя. 34 тиждень вагітності. Я відчуваю, щось дивне. Починають протікати води. До пологового будинку їхати 80 км. Відчуваю маленькі потуги. Дуже страшно, адже ще не час...
На фоні хвилюваннь у мене почались передчасні пологи. Лікарі кажуть, що їх треба зупинити адже у дитини легені не готові дихати самостійно.Мені кладуть якийсь укол який припиняє все, паралельно кладуть уколи які допоможуть дитині підготувати легені. На УЗД кажуть що дитина більше 2х кг та достатня кількість навколоплідних вод. У підвішеному стані я перебуваю до вівторка, до часу коли знову починаються потуги. Тут уже кажуть, що зупиняти нічого не будуть і я буду народжувати. Коли на огляді перед пологами побачили, що води зовсім немає а у дитини почалася тахікардія мене терміново ведуть на кесарів розтин.
Я почула як вона плаче. Боже, яка я була вдячна, що вона жива. Дівчинка 1кг 800 г 48 см. Але мені навіть її не показували...Одразу повезли у реанімацію для недоношених діток підʼєднавши до апарату для дихання, а мене у реанімацію для жінок. У цю ніч ми двоє боролися за життя... Вона у мене така маленька але уже така сильна, крововилив у мозок, зараження крові, проблеми з серцем, нирками.Це все отримала моя дівчинка через мене, бо я така мама яка не захистила її, недоносила і заставила з першого подиху боротися щоб жити.
Я втратила багато крові та також отримала зараження крові. Не памʼятаю, що було, лише багато лікарів і туман. Потім чергову медсестру яка просиділа біля мене усю ніч і казала, що все буде добре.
На наступний день мені сказали, що ввечері я зможу побачити свою крихітку. Для цього я через зуби ходила по трішки по коридору щоб дійти до неї самій. І я дійшла. Якби ви бачили яка вона була маленька, а мені не дозволили її навіть за ніжку торкнутися. Так пройшов тиждень. Вона в одному кінці лікарні я в іншому. Лише Бог знає, що робилося у моїй душі у той час.
Лікування було не дешеве, але добре, що знайшлися люди які позичили кошти.
Через тиждень нас перевели у дитячу поліклініку де ми уже були в одній палаті, де я могла брати її на руки, переодягати, годувати...
Кожного вечора до мене приїжджала рідна сестра яка мені приносила щось поїсти чи те що треба. Запитаєте де тато дитини? Він був за цілий місяць у нас 2 раза: 1й коли нас перевозили пологового будинку в лікарню і ще потім один раз. Це все він пояснив тим, що він не може переносити лікарню і йому важко на це все дивитись.
Але ми з моєю донечкою, завдяки Богу, швидко ставали на ноги. І через місяць поїхали додому.
Почався ковід. Світ був у вакуумі. Я отримала нарешті гроші які мала отримати від держави та віддала їх людям у яких позичала.
Здавалося б, що усі проблеми позаду) Але не все, ой не все...
