Володар забуття

Розділ 3 «Втеча»

Мертвий день змінював мертву ніч, продовжуючи свій нескінченний цикл. Гублячись у монотонності днів, тижнів і часу, хлопчик проводив кожен день так само, як і попередній, занурений у гнітючу рутину. В його серці зріла відчайдушна жага втекти подалі від цього задушливого існування, забрати сестру з собою. Але чи був він упевнений, що сестра поділяє його прагнення? Це питання залишалося без відповіді.

— Що відбувається? — Норт підійшов до фей-служниць, які старанно розвішували святкові червоні банти й стрічки.

— Сьогодні ввечері відбудеться свято на честь незалежності родини Гемоку, — одна з фей підлетіла до маленького демона.

Точно! Як Норт міг забути? Це був той самий день, коли його батько підписав фатальну угоду з Небесами.

Охоплений несподіваним припливом рішучості, хлопець кинувся до кімнати Маріанни. Це був його шанс, можливо, єдиний. Без стуку він увірвався всередину й зачинив за собою двері.

— Марі! — Він швидко підійшов до сестри, яка сиділа перед дзеркалом і прихорошувалася до свята.

— А? — Дівчинка здивовано підняла чорні акуратні брови й кліпнула очима. Її пухкі губи блищали від помади, а очі кольору стиглих яблук були гарно підкреслені червоними стрілками. Юна демонеса була одягнена у пишну чорну сукню, а на ріжках висіли срібні прикраси, схожі на діадему.

— Давай втечемо, поки батько зайнятий гостями! Утечемо разом! Прошу тебе, сестро! — Брат схопив дівчинку за плечі, шалено дивлячись в її здивовані очі, що поступово наповнювалися страхом.

— Що? Навіщо тікати? Сьогодні ж свято, я так на нього чекала! І куди ми підемо? Хіба тато з мамою не будуть хвилюватися? Вони не дозволяють нам гуляти за межами маєтку. Може, просто прогуляємось у саду? — Марі не одразу зрозуміла, від чого й чому їм потрібно тікати, адже довгоочікуване свято й смачна їжа були тут, поряд.

— Якщо не підеш, я заберу тебе силою! — Очманілий Нортон стиснув її зап'ястя, намагаючись стягнути сестру зі стільчика з рожевою оббивкою й золотими ніжками, що стояв біля туалетного столика.

— Відпусти мене! Що ти робиш, брате? — Марі, намагаючись вирватися, рукою скинула косметику, розбивши її. — О ні! Татко засмутиться...

Нортон відпустив сестру, залишивши на її тендітному зап'ясті синій слід. Його руки у відчаї закрили обличчя, не бажаючи бачити, як ніжна дівчинка у святковій сукні повзає на колінах, збираючи уламки улюбленої косметики. Звісно, маючи звичайне життя, вона не зрозуміє, від чого їм потрібно тікати.