Обіцяна кровʼю

Розділ 1

Ліля.

Сьогодні день, коли я повинна познайомитись зі своїм майбутнім чоловіком. Ми особисто не спілкувались і не бачились, крім того випадку, коли ми з батьками їздили на вечірку. З того часу він почав відсилати мені подарунки на день народження, Різдво, День закоханих, Восьме березня навіть, коли я здала всі екзамени. Чесно я була вражена, не знаю до чого вони, але це мене більше лякає ніж радує. Не знаю, що від нього очікувати.

Два роки пройшли, наче і не було. Я не встигла зробити всього, що хотіла, але за цей час я жила на повну. На мене часто сварилися, адже я часто порушувала їх правила, але це все були дрібниці. Я рада, що змогла відчути себе вільною від всього. Далі на мені будуть ще тяжчі цепи. Золота клітка шлюбу. Мені не дозволяють самою ходити, навчатися, працювати. Я буду просто трофейною дружиною.

Ми прилетіли у Нью-Йорк ще з ранку, але ніяк не отримаємо свої номери у готелі, а вже обід. Я безумно стомилася і скоріше хочу прилягти. Моя сестри заснула, сидячи біля мене та поклавши свою голову на моє плече.

Батьки кудись поїхали. Батькові треба до когось на зустріч, а у мами запис на покриття нігтів. Ми тут самі за виключенням наших охоронців. Їх двоє. Один від нашої сім'ї, а другий прибув нещодавно. Мама сказала, що його послав сюди Маттео.

Мій телефон у сумці, котрий стоїть разом з багажем, який забрали кілька годин тому. Мені здається, що я зійду з розуму, якщо проведу ще один круг обзору з місця по фойє. Моя нудьга мені вже набридає.

Автоматичні двері роздвигаються у різні сторони та заходить той, заради якого я тут сиджу. Той, хто став моєю тривогою та сумом кожного дня. Той, хто всиляє жах та страх у людей. Той, кому мене віддали.

Маттео заходить у фойє разом із якимось чоловіком поряд. Він зовсім не змінився, але здається став більшим у плані мʼязової маси. У чоловіка поряд темно-каштанове волосся та зелені очі, він не на багато нижче ростом. Якщо я не помиляюсь, то це його брат Лівіо. Про його брата інформації було набагато більше. На фото він часто був з різними жінками в той час, як Маттео був на одній фотографії разом з братом. Вони такі різні і в той же час є спільні риси.

Вони одну мить оглядають приміщення, а, коли ми попадаємо під їх поле зору, направляються до нас. Страх наростає з кожною секундою. Ну чому батьків немає поруч, коли так потрібно. Я не знаю, як правильно з ними розмовляти, що казати, коли потрібно промовчати. Мене не вчили, як поводитися з доном Нью-Йорку.