Тіні з минулого

Велика правда і поцілунок

Дженіка сиділа в своїй кімнаті, дивлячись на екран телефону. Ще одне повідомлення від Маркуса. Вона знову нервово стиснула губи і завагалась. Його повідомлення було коротким і наполегливим:

"Це твій останній шанс дізнатися правду, Дженіко. Якщо ти не прийдеш, ти ніколи не дізнаєшся, чому все сталося так, як сталося. Я чекаю тебе в старому складі біля річки."

Вона вже сказала йому, що більше не хоче чути від нього нічого. Чому він знову писав? І чому він такий настирливий? Як він міг знову порушити її прохання? Але чим більше вона думала, тим сильніше тягнуло її до цього місця, де вона, ймовірно, дізнається відповіді на всі свої запитання. Вона повинна йти. Її спокій порушив той внутрішній голос, який не давав їй спокою вже довгий час. Тепер або ніколи.

-----------------------------------------------------------

Коли Дженіка приїхала до старого складу біля річки, там було темно і безлюдно. Лише світло від кількох старих ліхтарів освітлювало занедбану територію. Вона побачила Маркуса, який стояв у темряві,чекаючи її.

— Я знаю, що ти не хочеш мене слухати, — сказав Маркус, його голос був глухим і серйозним. — Але ти повинна почути це. Ти повинна зрозуміти, чому я зник, чому я зробив те, що зробив. Чому я змушений був втекти і підробити свою смерть.

Дженіка стояла мовчки, дивлячись на нього. Вона відчувала, як щось важке і холодне знову лягло на її плечі, коли він почав розповідати про організацію, в якій він опинився. Це не була просто одна з багатьох мафій, як вона думала раніше. Ця організація, насправді, мала великий вплив — вона контролювала величезні фінансові потоки, незаконні угоди і темні справи, де кожен, хто працював на них, отримував величезні гроші і владу.

— Все, що я зробив, я зробив через них, — продовжував він, поклавши руки на свої стегна. — Спочатку я працював на них, але коли зрозумів, що їхні цілі йдуть далі, ніж я міг собі уявити, я спробував вибратися. Я не зміг. Але я зробив це, бо вони загрожували тобі. Ти, Дженіка… ти важлива. Вони хочуть тебе, і я не можу дозволити, щоб це сталося.

Він зробив паузу, обираючи слова.

— Вони, Волтер і Бетті, не просто твої друзі, не просто частина твого життя, вони частина цієї організації. І я вирішив діяти… таємно. Тому я підлаштував свою смерть, щоб мати можливість працювати з тобою, щоб захистити тебе.

Дженіка була вражена. Все, що він сказав, змусило її серце битися швидше, бо тепер вона зрозуміла, чому він завжди був таким загадковим, чому все це навколо здавалось настільки чужим і небезпечним. Але її емоції були змішаними — обурення, тривога і навіть певна довіра до нього. Це була правда. І це було страшно.

Але раптом все змінилося. Він наблизився до неї, і їх погляди зустрілися. Щось у його очах змінилося. Дженіка, незважаючи на біль і страх, не могла відвести погляду. Її серце билося з шаленою швидкістю. Вони були так близько, що вже не можна було повернутися назад.

Без слів він наблизився ще ближче. Його рука торкнулась її обличчя, а вона відчула його теплоту. Її серце прискорено билося, і, немов підкорюючись внутрішньому пориву, вона підняла руки і обвила їх навколо його шиї. Він притягнув її до себе, і їхні губи зустрілись у гарячому поцілунку. Це був не просто поцілунок — це був вибух емоцій, що виплеснувся на поверхню після всіх цих тижнів таємниць і болю.

Її руки тремтіли, коли вона пестила його шию, а він, схопивши її за талію, притискав до себе сильніше.

Але в ту саму мить, коли поцілунок ставав ще глибшим і пристраснішим, вона почула звук кроків. Погляд Маркуса, який спочатку був повним емоцій, змінився. Він відштовхнув її, і в той момент, коли вона здивовано подивилася на нього, з темряви з’явився Волтер. У його руках був пістолет.

— Я не можу дозволити цього, — голос Волтера був холодним і безжальним.

Поки Маркус намагався відреагувати, Волтер вже зробив свій крок. Куля влучила прямо в груди Маркуса, і він впав на землю, сповнений болю і здивування. Дженіка закричала, не вірячи своїм очам.

— Ні! — її крик розривав тишу, і вона кинулась до Маркуса. — Що ти зробив, Волтере?! Що ти зробив?!

Вона була в безпорадності, тримаючи його тіло в руках, коли сльози застилали їй очі. Все її життя переверталося. Вона розуміла, що тепер її життя зв'язане з Волтером. І, незважаючи на всі зусилля, не було шляху назад.