Після зустрічі з Маркусом Дженіка не могла знайти собі місця. Його слова звучали у її голові:
"Не дозволяй йому забрати твоє життя, як він забрав моє."
Повернувшись додому, вона замкнулася у своїй кімнаті. Її телефон світився новими повідомленнями від Волтера, але вона не наважувалася відповісти. Щось у її серці тривожило її, змушуючи сумніватися навіть у тих, кого вона вважала найближчими.
"Волтер. Бетті." Імена тепер звучали так загрозливо.
-----------------------------------------------------------
Наступного вечора Дженіка отримала ще одне повідомлення від незнайомого номера, знаючи що це був Маркус:
"Якщо ти хочеш дізнатися правду, приходь завтра до старого складу на околиці. Тільки одна. Ніяких винятків."
Вона читала це повідомлення знову і знову, не знаючи, що робити. Її інтуїція кричала, що це пастка, але щось усередині змушувало її піти.
Волтер провів її додому того вечора, і Дженіка намагалася виглядати спокійною.
— Ти точно в порядку? — запитав він, обіймаючи її перед дверима.
— Так, Волтере. Просто трохи втомилася, — відповіла вона
Вони попрощалися, і Волтер пішов. Дженіка зачинила двері, і почала готуватися до зустрічі
-----------------------------------------------------------
Ніч. Склад виглядав моторошно. Дженіка увійшла всередину, і її охопило відчуття, що за нею хтось спостерігає.
— Джені, — пролунав голос Маркуса з тіні.
Вона обернулася й побачила його. Його обличчя було напруженим, але в його очах світилася рішучість.
— Ти не повинна була довіряти їм, — сказав він, наближаючись. — Волтер і Бетті... вони небезпечні.
— Чому? Чому я повинна тобі вірити? — вигукнула вона, крокуючи назад.
— Тому що вони працюють на організацію, яка знищує людей. Я був одним із них, але дізнався забагато. Волтер мав мене ліквідувати, але я втік. І тепер він полює на мене.
Дженіка знервовано зітхнула, її голос зірвався на крик:
— І навіщо ти мене покликав? Що, хочеш розповісти, який Волтер поганий, а Бетті ще гірша? Щоб я трималася від них подалі? — різко сказала Дженіка, її голос бринів від обурення. — Це вже друга така дивна зустріч. Тобі це не здається підозрілим? Чому ти раптом так хвилюєшся за мене? Ми з тобою ніколи не спілкувалися раніше, і раптом ти такий турботливий. Тобі ж мало бути байдуже, хіба ні?
Маркус замовк, його погляд пом'якшав. Він підійшов ближче й, затримавши подих, прошепотів:
— Тому що я завжди любив тебе, Джені. Завжди. Ще тоді, коли ми були дітьми. Але я знав, що ніколи не зможу тобі цього сказати.
Дженіка застигла. І перш ніж вона змогла щось сказати, він нахилився й поцілував її.
Поцілунок був неочікуваним і тривалим, але через кілька секунд вона відштовхнула його, її очі блищали від обурення.
— Що ти робиш?! — вигукнула вона, відступаючи назад. — Тепер все зрозуміло, і припини писати мені свої безглузді повідомлення!
Маркус витримав її погляд,його обличчя відображало біль
— Ти помиляєшся, Джені. Я не можу змусити тебе мені вірити. Я лише хочу, щоб ти була в безпеці.
— Я сама знаю, що мені робити, — відповіла Джені
-----------------------------------------------------------
Дженіка не помітила, як її руки тремтіли, поки вона не вийшла на дорогу, яка вела додому. Її серце билося швидше, ніж будь-коли раніше. Слова Маркуса не виходили з голови.
"Завжди любив тебе."
Питання знову і знову виникали в її думках, коли вона наближалася до свого дому.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Тіні з минулого
Gizem / GerilimОдного вечора Дженіка бачить за вікном того, хто мав бути мертвий. Разом із Волтером вона вирішує з'ясувати правду, але їхні життя перетворюються на загадкову гру: порожній морг, невідомий номер, який знає всі їхні секрети, і страшна правда, що хова...
