У морі таємниць

Вступ

Дивне та ще незвідане почуття пустоти думок огорнуло її, нестерпний біль у голові все більше одурманював, їй ще ніколи не було так складно розплющити очі та просто жити. З титанічними зусиллями їй вдалося розплющити очі, яскраве світло трохи засліпило дівчину, схоже, що за вікном панував день. Оглянувши простору та світлу кімнату вона зрозуміла, що не знає де знаходиться, вона спробувала пригадати, як її звати чи скільки їй років, але намагання щось згадати були безуспішними, її голова була чиста, як білий аркуш паперу.
В намаганні щось пригадати, дівчина почала уважно оглядати кімнату ліворуч від свого ліжка, стояли дивні прилади, які виміряли ритм серцебиття, а біля вікна стояла крапельниця, яка вводила якийсь препарат у вену, помітивши це вона злякалася та хотіла висмикнути катетер, але вона була настільки слабка, що не змогла навіть підвестися. Тоді вона спробувала закричати, щоб хтось допоміг їй та пояснив де вона і що тут відбувається, але натомість з її вуст почувся ледь чутний хрип, який ще сильніше ослабив дівчину, від чого в неї все закрутилося довкола та потемніло в очах.
  Знаходячись в істериці від жаху та відчаю вона вже не сподівалася на чиюсь поміч, аж тут раптом молодий юнак заходить у приміщення та вколює їй, щось у вену.  Дівчина поринає у довгий та неспокійний сон.
                       
                                                                * * *

Через сон дівчина відчула, що хтось ніжно торкається її руки та з сумом та сльозами в голосі говорить.
-Лікарко, як ви думаєте моя Лукиня скоро отямиться?
-Ми робими все можливе для цього і гарантуємо її швидке одужання.-Почувся голос сильної та впевненої в собі жінки.
-Кохано не переймайся наша донька сильна та обов'язково отямиться, головне щоб вона не пам'ятала усе те жахіття, що вона пережила.-Почувся голос дорослого чоловіка.
-Я це розумію але вона вже тут 2 тижні, а ще досі не отямилася.-Знову озвалася жінка з ніжним голосом.
-Я думаю вона скоро опритомніє, показники вашої доньки покращилися за останні кілька діб, тому це просто справа часу.-Озвалася жінка, яка була лікаркою.
-Це чудова новина ми сподіваємося, що це станеться якомога швидше.-З полегшенням в голосі озвалася матір.
-Вибачте але на сьогодні прийом завершено, вам потрібно вийти, щоб мій помічник поставив новий катетер.
-Тітонько я хочу ще побути з сестричкою.-Озвався дитячий голос.
-Міло я теж цього хочу, але нам треба піти ти ж чула, що говорила пані лікарка. Нумо хутчіш, ідемо я підвезу тебе до школи, щоб ти не запізнилася, а по дорозі куплю, щось смачненьке.

Всі троє відвідувачів вийшли з її палати. Те що вона почула, говорило про, що вона зараз в лікарі і що вона є важлива частина в житті цих людей, але чомусь Лукиня не хотіла видавати того, що вона отямилася. Можливо вона, ще просто виснажена після того випадку коли її поранили, чи можливо ще, щось було.
Лукиня напружилася коли відчула, що медбрат підійшов до ліжка та судячи з шуму почав готуватися для того, щоб змінити катетер, помив руки з милом та надягнув рукавички. Після чого почав наближатися до неї. Обережно беручи дівчину за руку він почав відклеювати пластир, яким прикріпили катетер до руки, її дуже налякав цей доторк і вона не змогла більше вдавати неначе вона ще спить. Лукиня різко розплющила очі та почала висмикувати свою руку.-Будь ласка тільки без різких рухів, ви недавно були важко поранені і я не хочу, щоб вам слало гірше та і не думаю, що ви захочети, щоб я знову колов вам заспокійливе. Будь ласка спробуйте глибоко вдихнути та заспокоїтися, а я вам принесу води.-Вона спробувала опанувати себе але це було складно не зважаючи на те, що вона почала виконувати пораду медбрата, її серце шалено билось та виривалося з грудей. Юнак відійшов від неї, а вона в спробах відволіктися від жахаючого катетера почала розглядати його. Вона уважно стежила, як він дбайливо наливає воду з графина їй у склянку, він здавався стомленим але милим, його білий халат гарно поєднувався з чорним злегка офіційним одягом, чорні штани, краватка та біла сорочка, з-за коміра якої злегка виднілося татуювання, схоже цей хлопець не такий простий, яким може видаватися.
Розглядаючи його їй вдалося трохи відволіктися та заспокоїтися, медбрат підійшов з склянкою води та допоміг їй підвестися, щоб вона напилася. Напившись вона запитала хрипким голосом.
-Чому я тут? Та, що зі мною трапилось?
-Ваші батьки відвезли вас до лікарні 2 тижні тому після того як на вас напали. Після цього ви опинилися у нас, а зараз я маю оглянути вас та змінити катетер.
-Що на мене напали!? Хто?
-Я цією інформацією не володію, думаю вам про все розповідять батьки коли прибудуть до вас, а тепер дайте будь ласка мені оглянути вас.