Історія Різдвяної Пошти

Частина перша

Тихо падав сніг...
Тихо і плавно...
Так, як буває тільки незадовго до Різдва.
На міській площі загорілись старі ліхтарі і здавалось, що сніжинки наввипередки помчали до них, щоб протанцювати свій дивовижний танець у їхньому жовтому сввтлі. Поодинокі постаті перехожих перебігали площею. І здавалось - ніхто не помічає - не хоче помічати краси зимового вечора у Старому місті. Всі спішили у теплі оселі. Усі хотіли сховатись від морозу. А сніжинки і далі танцювали у жовтому світлі ліхтарів, неначе дивуючись, чому ніхто не зупиняється, щоб полюбуватися їхнім дивовижним танком
І тут....
-Погляньте!!! - тихо вигукнула дівчинка, яка ішла площею, тримаючиш за руку мами.
Навіть мама не звернула жодної уваги на вигук.
Не звернула, а лише мовчки потягла дівчинку за руку, щоб та не зупинялась.
-Та погляньте ж ви!!! - вже наповний голос вигукнула дівчинка і зупинилась як вкопана.
Тепер її вигук почули. Мама дівчинки і ще декілька перехожих зупинились і поглянули у той бік, куди показувала її рука у червоній рукавичці.
Що це? - почулось декілька вражених голосів. - Що це таке?Це диво! Диво!...
На площі, центральній площі Старого міста справді діялось диво!
Серед густого снігопаду, просто посеред площі повільно з'явився будинок!
Величезна будівля з гостроверховою вежею з'явилась нізвідки, неначе міраж, неначе дивне зимове марево!
Але це було не марево. Будівлю всі!!! І всі вражено зупинялись - ніхто не ніг повірити, що все відбуваються насправді, що це не фокус, не гра світла і снігу!
І лише маленька дівчинка, яка перша помітила будинок, була твердо переконана - передріздвяне диво! Справжнє передріздвяне диво!
Спочатку у снігопаді було видно лиш нечіткі обриси будівлі.
Але ось вже вони стають все чіткішими і чіткішими, ось вже видно яскраво освітлені вікна...
Ось на стінах, на даху, на вежі будинку загорілись гірлянди вогнів.
І нарешті з'явився яскраво освітлений напис "Різдвяна Пошта".
Вже доволі великий натовп стояв на площі перед будівлею, яка щойно з'явилась, і не був спроможний вимовити навіть слова.
Аж тут дівчинка у червоних рукавичках почула у себе за спиною тихий шепіт:
- Вона з'явилась! Вона знову з'явилась!...Дівчинка вражено оглянулась і побачила бабусю. Її погляд, як і всіх, був спрямований на будівлю, а по щоках текли сльози.
Але не було зрозуміло - чи то сльози горя, чи радості.
-Бабусю, чому Ви плачете? - спитала дівчинка і мало сама не заплакала. - Бабусю!.. - Дівчинко моя люба! - бабуся у пориві пригорнула дитинку до своїх грудей і заплакала ще більше - Дитинко моя!
Мама дівчинки вражено дивилась на цю сцену і не розуміла - що діється.
-Ходімо зі мною - врешті вимовила бабуся крізь сльози - Тут недалеко є затишна кав'ярня, я пригощю тебе і розкажу одну історію...Історію Різдряної Пошти.
І бабуся рушила крізь натовп, який збільшувався щохвилини, до краю площі.
- Ходімо! - дівчинкапотягла маму за руку - Ходімо за нею!
- Куди? - вражено питала та.
- Ходімо! - вперто тягнула маму за руку дівчинка. І врешті мамі не залишалось нічого іншого, як піти за бабусею....