Історія Різдвяної Пошти

Заключний розділ

...Невдовзі бабуся, дівчинка і її мама сиділи у кав'ярні і пили запашне какао, а бабуся розповідала дивовижну історію.
Колись дуже - дуже давно, коли я ще була зовсім маленькою, ще меньша за тебе - бабуся всміхнулась до дівчинки - на цій площі стояла Пошта. Це була найстаріша Пошта не тільки у нашому місті, а і у всій країні.
І от одного разу перед самим Різдвом тут сталось... - бабуся не витримала і знову заплакала.
Але швидко опанувала себе і продовжила - Було дуже холодно. Сніг лежав по коліна.
Перед Поштою стояла дівчинка у легенькій сведрині, обмотана шерстяною хусткою.
Вона просила у перехожих декілька монет. Їй було дуже холодно, але вона просила гроші не на одяг... Вона була голодна, але просила гроші не на їду.
Дівчинка просила декілька монет, бо хотіла відправити Різдвяне привітання своїй бабусі, яка жила далеко звідси. І у тому привітанні дівчинка хотіла написати лише декілька слів: "Він прийшов! Він вас любить!!!".
Дівчинці було дуже соромно просити гроші, але іншого виходу в неї не було. В її сім'ї не було коштів навіть на те, щоб купити дрова. Руки дівчинки посиніли від холоду, вона вся тремтіла, по щоках текли сльози і від цього було ще холодніше. Але вона лише тихо повторювала "Декілька монет. Будь ласка..."
Але їй ніхто не дав грошей - то були важкі часи.
Нікому не було діла до тієї дівчинки. Того вечора дівчинка так замерзла, що тяжко захворіла і невдовзі померла...
І разом з нею зникла Пошта..
Просто розчинилась у повітрі...
Це було найсумніше Різдво у старому місті...
Тепер бабуся плакала самими тільки очима, без сліз...неначе в неї закінчились сльози.
А за якийсь час, - продовжила вона тихим голосом - люди почали казати...- бабусі було важко говорити - казали, що стара Пошта просто розчинилась...
Розчинилась у людскій байдужості, ненависті, озлобленості, у людскій заздрості і жадібності.
Але казали, також, що Пошта колись з'явиця знову... Та якщо люди і далі будуть чинити так само, як чинили вони і далі не будуть звертати уваги на тих, хто потрибує допомоги, якщо і далі люди вперто не хотітимуть ставати Людьми, пошта знову зникне. Назавжди...
Розповідь закінчилась. На столі парувало какао.
І тут дівчинка повернулася до мами і тихо промовила:
- Мамо, підемо завтра до Різдвяної Пошти. Зробимо щось, щоб вона ніколи не зникла...
-Підемо, доню - мама пригорнула її до себе так, як ще ніколи не пригортала...- Донечко моя я так тебе люблю!

******

Коли згадаєш хоч на мить, що ти людина,
І не забудеш ні на мить, що час не спинний!
Коли не буде дня, щоб не спитав ти:
"Чому в моїй душі так мало правди?"
Коли біди візьмеш чужої хоть краплину,
Не вчиниш кривди ти бодай одну годину!
Коли віддаш своє зароблене від серця,
Віддати зможеш так, мов не твоє це!
Тоді розбудиш в собі силу
Творити диво...