Двері відчинила мати, що чекала доньку з хорошими новинами вже другу годину. Побачивши на руках своєї дитини сіре брудне цуценя різко змінила настрій - лице її скривилось, а посмішка щезла.
- І нащо ти його сюди притягла?
- Він буде жити з нами. Це не обговорюється, - серйозним тоном сказала Каміла.
Мати, ошелешена такою задерикуватістю доньки, ледь не вигнала її з дому зі словами :" От і йди живи з ним на вулиці, як бомж". Але материнська любов не дала їй цього зробити. Чітке "СТОП" виднілось на лиці.
- Хоча б помий його. І себе заодно. Ти вся в бактеріях. Ще тільки всяких хвороб нам не вистачало, - сказала Єлизавета Михайлівна, віддаляючись на кухню, щоб подати вечерю.
За вечерею Каміла сиділа тихо, ні слова не промовила. Батько був здивований тим, що Каміла мовчить, адже вона постійно розповідала про свій день і свої успіхи у школі.
- Як твої справи? - почав розмову батько.
- Ніяк. Можна я піду до своєї кімнати? - байдуже промовила дівчина.
- М.. Можна.. Зачекай, щось сталось? Чому ти така похмура?
Але Каміла не чула останніх слів свого тата. Їй хотілось чим швидше піднятись до себе в кімнату і зачинити двері, щоб вони не тривожили її. Їй хотілось побути на самоті.
"Чому я така.. Ніяка?"- гарячі сльози котились по її щоці, змиваючи на своєму шляху тональний крем, який зміг вберегти від чужих очей недоліки її шкіри. Каміла відчувала себе нікому не потрібною і жахливо самотньою - якби в неї були друзі, вона б могла їм щовечора жалітись на свою долю і не пригнічувати себе думками про самогубство.
Вона шукала підтримки в людях, а знайшла в собі. Зневірившись у кожному з оточуючих, вона була закритим простором, квіткою під куполом. Каміла знала, що навіть створивши сторінку в соц. мережах ніхто не долучатиметься до друзів, ніхто не захоче бачити її в онлайні, вона не потрібна їм.
Лежачи на своєму ліжку, Каміла відчула, як щось тепле торкнулось її руки, ніби облизавши. Це був цуцик. Він хотів ласки. Хотів, щоб вона звернула на нього увагу і пригорнула. Ще один легкий дотик мокрого носика цуценяти розчулив Камілу. Вона взяла його на руки, перевернулась з живота на спину і почала пестити, крізь сльози дивлячись на його ще мокру шерсть. В цей час тепле відчуття пройшлось серцем Каміли. Вона зрозуміла, що у неї з'явилась підтримка. Цуценя намагалось відволікти Камілу від сумних думок своїм невмілим "гав", чим розсмішило її.
Те, що зараз було у неї в серці, називалось любов'ю.
