Думка
Тече вода в синє море,
Та не витікає;
Шука козак свою долю,
А долі немає.
Пішов козак світ за очі;
Грає синє море,
Грає серце козацькеє,
А думка говорить:
--- Куди ти йдеш,
не спитавшись?
На кого покинув
Батька, неньку стареньку,
Молоду дівчину?
На чужині не ті люди,
Тяжко з ними жити.
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити.
Сидить козак на тім боці ---
Грає синє море.
Думав, доля зострінеться ---
Спіткалося горе.
А журавлі летять собі
На той бік ключами.
Плаче козак --- шляхи биті
Заросли тернами.
Катерина
Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі --- чужі люди,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гоине...
Якби сама, ще б нічого,
А то й стара мати,
Що привела на світ Божий,
Мусить погибати.
Серце в'яне, співаючи,
Коли знае за що;
Люди серця не побачать,
А скажуть --- ледащо!
Кохайтеся ж, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі --- чужі люди,
Знущаються вами.
Доля
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Меня, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка а науку. ---
--- Учися, серденько, колись
З нас будуть люди, --- ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люди? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава --- заповідь моя.
Іван Підкова
Було колись - в Україні
Ревіли гармати;
Було колись - запорожці
Вміли пановати.
Пановали, добували
І славу, і волю;
Минулося - осталися
Могили на полі.
Високії ті могили,
Де лягло спочити
Козацькеє біле тіло,
В китайку повите.
Високії ті могили
Чорніють, як гори,
Та про волю нишком в полі
З вітрами говорять.
Свідок слави дідівщини
З вітром розмовляє,
А внук косу несе в росу,
За ними співає.
Було колись - в Україні
Лихо танцьовало,
Журба в шинку мед-горілку
Поставцем кружала.
Було колись добре жити
На тій Україні...
А згадаймо! Може, серце
Хоч трохи спочине.
Чорна хмара з-за Лиману
Небо, сонце криє.
Синє море звірюкою
То стогне, то виє.
Дніпра гирло затопило.
А нуте, хлоп'ята,
На байдаки! Море грає -
Ходім погуляти! ---
Висипали запорожці -
Лиман човни вкрили.
«Грай же, море!» - заспівали,
Запінились хвилі.
Кругом хвилі, як ті гори:
Ні землі, ні неба.
Серце мліє, а козакам
Того тілько й треба.
Пливуть собі та співають;
Рибалка літає,
А попереду отаман
Веде, куди знає.
Похожає вздовж байдака,
Гасне люлька в роті;
Поглядає сюди-туди -
Де-то буть роботі?
Закрутивши чорні уси,
За ухо чуприну,
Підняв шапку - човни стали.
«Нехай ворог гине!
Не в Синопу, отамани,
Панове молодці,
А у Царград, до султана,
Поїдемо в гості!»
«Добре, батьку отамане!» -
Кругом заревіло.
«Спасибі вам!»
Надів шапку.
Знову закипіло
Синє море; вздовж байдака
Знову похожає
Пан отаман та на хвилю
Мовчки поглядає.
