Без орбіти

Передумова - частина 1

Якщо у тебе з'явився шанс, не втрачай його, навіть якщо він змінить твоє життя..

Я подивилася на годинник: ще близько пів-години мені залишилося провести в незручному автобусному кріслі, ще тільки тридцять хвилин – і я повернуся до життя, яке сама обрала для себе.

Якщо Всевишнім для нас давно визначений шлях, то я звернула з нього, пішла наперекір свого запланованого майбутнього, не стала за нього боротися, покинула цю ідеї назавжди і поки не жалкую. Але насправді, є дуже просте пояснення цьому – я пішла за мрією свого дитинства, я пішла дорогою, про яку думала ,що ніколи не віднайду.

За вікном тихо йде дощ, розмиваючи картинку буденності, тому не маючи змоги зосередитися на чомусь конкретному, я уявляю як знову повернуся в свою кімнату, таку затишну і мою, як я зустріну своїх одногрупників, і як закінчу скоро своє навчання. Я можу впевнено сказати, що такої школи життя, як моя, не забуду ніколи та вона й не дасть про себе забути. Страшно подумати, що лише один випадок мого життя перевернув мою свідомість. Я, як і багато підлітків, намітила собі банальний, як тепер мені здається, план на майбутнє. І я вдячна тим людям, які виперли мене з універу, коли мені забракло балів для вступу. Зараз я готова їм дякувати, а тоді я, вразлива дівчина, заливалася слізьми, сидячи на лавці. Я пам'ятаю, що навіть не хотіла повертатися додому з такою поразкою: мені було соромно за себе. Та життя не без сюрпризів: до мене підійшов чоловік, що я зрозуміла лише по його взуттю. Він витяг, мабуть, з верхньї кишені свого темно-синього піджаку миленький носовичок і тицьнув мені його в руки. Я здивувалася і підняла свої червоні заплакані очі на нього. Він виявився досить привабливим (зараз я переконалася, що на таку роботу беруть лише красунчиків): він мав виразні сині-сині, аж волошкові очі, я дивилася лише в них і мені хотілося йому вірити будь-що, нехай він мені навіть запропонує пограбувати магазин, я б пішла за ним. Цей добрий вираз обличчя чомусь заспокоїв мене вмить. А наступне, що вплинуло на мій тодішній стан, була його легка посмішка, що виказувала його ставлення до мене - він зрозумів з яким обожненням я на нього витріщилася. Я засоромилася, впевнена на моєму обличчі з'явився рум'янець. Він елегантно сів біля мене, а я швидко, доки він приземлявся, втерла свого носа.