Огидне тепло в животі..нудота..я зараз блювону...від противного відчуття починають просинатися всі органи чуття: мої долоні торкаються чогось холодного, схоже на залізо..у вухах важкий стук, мабуть, все, що я в змозі чути – це серце. Я відкрию очі?- в цьому тоні я впізнаю себе. Спробую...але ця нудота зараз турбує мене найбільше:я відчуваю, як щось підступає до горла – починаю ковтати слину, але її немає...В голові чиїсь відголоси – я ні слова не розберу, здається, що лише коли відкрию очі, повернусь до реальності, мене відпустить біль в усьому тілі:воно затекло, мабуть, я лежу в одному положенні довгий час..Відкрий очі!- говорить мій внутрішнй голос...Я розслабляюсь:забуваю на секунду про біль і нудоту..Мені вистачає секунди, щоб я відкрила очі...Ніякого яскравого світла, нічого, що зараз би подразнило зір. Наді мною куляста стеля,мабуть, викладена звичайною цеглою і деінде тьмяно світять ліхтарі – більше всього це якийсь ТУНЕЛЬ! Я змінюю кут зору – різкий біль пронизує тім'я голови.. я зупинюсь..знову відкриваю очі, щоб подивитися, що попереду - стіна, викладена тією ж цеглою..я хочу підвестися, але міцні пута тримають мої руки і ноги. Де я?О, ні..я лежу на колії..на коліїї... ЩО? Я вже відчуваю, як на моєму обличчі відображається внутрішня паніка..Що трапилось?До мене приходить свідомість: холодний вечір, беззоряне небо..АААААААААА!...це був день народження!Я згадала: щось бридке доторкнулось до моєї шиї,і я схоже вирубилась..Мої спогади перериває стук чиїхось чобіт з низьким підбором: воно йде впевнено, стук повторюється через однаковий проміжок часу, це відбувається справа – я швидко повертаю голову і бачу, що наближається...чоловік низького зросту, а обличчя , як у пересічного злодія. Він доходить до мене і усміхається:
- Говорити будеш?- а зможу, подумалось мені?!Я ще роздивляюсь його зовнішність, і вона викликає в мене огидуу..
- Хто ти?- я так швидко задала питання, що сама цього не усвідомила.
- Яка тобі різниця?Ти здогадуєшся, чому тут?- він ставить руки в боки, ніби якийсь пан. Хіба злодіям притаманні такі жести?! Взагалі, він повинен витягнути ніж і грозити мені перерізати горлянку.
-Я навіть не усвідомлюю хто я!- почала я гру. Зараз послідують банальні слова:
- Не прикидайся! Мене не обдуриш! Я знаю про тебе все, Лаураа Телль!
YOU ARE READING
Без орбіти
AdventureНе варто скаржитися на долю, адже вона у наших руках.." Юна учениця академії розвідки навіть не здогадується яке завдання готують для неї та які надії покладають на її молоді плечі. Лара продовжує безтурботно навчатись, досягаючи четвертог...
