Нечуй-Левицький Іван - Кайдашева сім'я

VI

Тиждень Мелашка жила, як у раю, не помічаючи часто п'яного свекра й неласкавих поглядів свекрухи, милуючись із Лавріном за пасікою.

Мелашка була молода й негожа до важкої роботи, і свекруха почала її лаяти та глузувати з неї.

Якось Кайдашиха звеліла невістці вимісити тісто в діжі, а та не могла навіть дна дістати. Увійшов голодний Кайдаш, став гримати на жінок. Маруся вказувала на незугарну невістку. Старий послав Мелашку до Мотрі позичити хліба, Кайдашиха заперечила, закричала, що в тієї й снігу торішнього не випросиш. Мотря це почула й собі зарепетувала. Колотнеча розпочалася знову.

Кайдашиха все частіше нападала на Мелашку, Мотря теж її недолюблювала, бо та жила разом зі свекрухою.

Настали жнива. Кайдашиха запрягла Мелашку до роботи, не пускала навіть провідати родину.

Коли, нарешті, Мелашка ступила на батьківський поріг, то виплакала всі сльози, розповідаючи про своє життя. Мати порадила дочці не потурати свекрусі і, як Мотря, не мовчати.

Коли прийшла зима, Мелашці стало ще важче. Кайдашиха скинула на неї усю роботу, п'яний свекор зганяв на ній усю злість, а через сіни шипіла Мотря. Навіть Лаврін утомився за неї заступатися.

Настав Страсний тиждень перед Великоднем. До Кайдашів зайшла дуже богомольна баба Палажка Солов'їха. Вона умовила відпустити Мелашку до Києва на прощу, адже тоді благословення впаде на всю сім'ю.

Мелашка почувала себе вільною та щасливою, обійшла з прочанами всі церкви й раптом вирішила, що не повернеться в те пекло. Непомітно відстала від гурту й найнялася до проскурниці на роботу.

Коли прочани помітили, що немає молодиці, почали її шукати, а не знайшовши, повернулися додому. Зчинився великий крик, Кайдашиха винуватила бабу Палажку, а та сказала, що через Кайдашиху Мелашка покинула дім. Лаврін чекав, що жінка повернеться, але її все не було. Постановили йти до Києва шукати її.

А Мелашка тим часом жила в доброї жінки, як у Бога за пазухою: ніхто не лаяв, й шматок хліба мала. Тільки за Лавріном сумувала. Лаврін обходив усі церкви, розпитуючи людей. Дійшов і до тієї, біля якої служила Мелашка.

Жінка як побачила блідого та смутного свого любого чоловіка, не витримала й кинулася зі слізьми до нього. Свекруха пообіцяла, що не зачепить молодшу невістку й словом, аби та повернулася. І дотрималася обіцянки. Незабаром Мелашка народила сина.