-Знаєш? А я ще раз зникав з її життя. Замість того,щоб не нервувати її і підтримувати,я робив все навпаки...
-Мене мало цікавить що ти начудив. Я ж і так знаю.
-А. Та. Я забув. А що тоді?
-Вона? Як вона?
-Гранітна плита з написом "Моя"...
Я запнувся,витер сльози і продовжив:"Вона була ангелом,але їм не місце в пеклі".
-Ти робив надпис?
-Так. Там досі лежить мій портрет і дві блакитні незабудки. Вона любила число 2,вона любила їх.
-Вона любила тебе. Вона ходила щодня до тебе в реанімацію. Вона харкала кров'ю, хиталася на ногах,але йшла до тебе!!!! Ти розумієш,що тепер так не кохають. Вона була одна така!!!
Я просто ридав. Не думав,що хлопець може так багато плакати. Я ображав її,я був жорстоким до неї. Я любив її,але не так,як вона. Я був її демоном. Я був демоном свого ангела
ВИ ЧИТАЄТЕ
Згадай забуте
Short StoryА ви часто згадуєте те,що ніколи не вернути? У вас спогади мають порядок? У мене лише хаос та пошматована згадками душа.
