Згадай забуте

Алые полосы

-Одного вечора, коли я вертався додому, біля будинку я почув крики. Це був жіночий голос, я побіг туди, у провулок. Там два придурки намагалися згвалтувати дівчину. Тоді мені знову стало соромно за свою стать, стало соромно за таких як я...
-Слухай, а твоя лінза?
-Тобі б лише про травми писати, ти лише хочеш виставити мене інвалідом. Перефразуєш так, як вигідно тобі, і люди з обмеженими можливостями знову стануть для простих людей інвалідами.
-Чому знову? Хіба вони не були такими завжди?
-Колись всім було начхати на фізичний стан, головне, щоб працював добре і людиною був хорошою.
-Брехня.
-Інвалід тут лише ти.
-Може мені піти?
-Я лише за. Але ти цього не зробиш, ще ж не маєш матеріалу для статті. Щодо лінзи, я почав носити її весь час, мені хотілося бачити її, кожен її шрам і всю красу.
Я зупинився, згадавши про дівчину. Випив води і продовжив розповідь.
-Та дівчина, я підійшов, один з тих проштрикнув мене ножем...
-То тоді ти потрапив в реанімацію?
-Так. А дівчина, вона покінчила з собою. Дура, могла б подумати про рідних, та хоча б про мене. Я ризикував своїм чортовим життям, щоб вона жила... Тоді я згадав свій "Кактус", як знайшов її в кутку у ванній, як вмовляв жити, як довго ще не міг повірити в бордові полоси на руці. Як говорив, що може квітку зірвав хтось інший, але любитиму і доглядатиму її я