Уламок темряви

Настав сто двадцять восьмий рік Сьомої Ери.

Об'єднані клани драконів - захисників Мертвої Стели, - зализуючи поволі рани після безперервних поразок у битвах з легіонами дурфаґдарів Інквізитора - врешті-решт змогли дати перцю цим мерзенним чудовиськам. І хоча у цих сутичках безжальні вбивці потягли за собою в найтемніші глибини пекла багатьох гідних воїнів, їхній старий ватажок зрозумів, що подальші напади на союзні війська можуть вилізти йому боком, і відступив у свою темну цитадель на Крайній Півночі. Щоб відсвяткувати перші плоди тисячолітньої боротьби, могутні воєначальники драконячих армій злетілися до руїн давнього покинутого палацу, що слугував для них місцем зустрічей та стратегічного планування.

Затягнуте чорними від вулканічного попелу хмарами небо погрожувало впасти додолу й розчавити увесь неозорий простір разом із самотніми руїнами та купкою драконів, що стали в коло на тому місці, де колись біломармурову споруду вінчав височенний купол. Старі, пошрамовані вояки вдивлялися у землю під своїми кігтями, що досі зберігала фрагменти мозаїчної підлоги. Їхні очі світилися тихою радістю й журбою одночасно; ніхто й не думав веселитися.

Урешті-решт тишу порушив Ґехзод, ватажок Срібних драконів:

- Брати мої! Уперше за все моє життя безпросвітна темрява сховала свої кігті, - його мелодійний голос лунав чисто й піднесено, мов пердзвін велетенського дзвона. - Гадаю, жоден з вас не пам'ятає часів, позбавлених такої глибокої безнадії.

Старі воїни підняли голови й подивилися на мовця. Здавалося, луска Ґехзода відблискувала сотнями сріблястих вогників, розганяючи темряву довкруги. У їхніх очах затанцювали веселі іскри.

- Сподіваюся, ви знаєте, кому ми завдячуємо нашу перемогу. Неможливо перемогти темряву, не маючи темряви у своїх лавах - темряви, що стоїть пліч-о-пліч зі світлом, роблячи його удвічі яскравішим, а себе - вдвічі темнішим у його променях, - мовивши так, він вказав кінчиком хвоста на худу й тьмяну постать, що ледь вирізнялася на фоні чорного неба.

Дракон, якого викликали, мовчки підійшов; у світлі луски Ґехзода всі мали можливість роздивитися його пильніше. Можна було б сказати, що у нього ще й молоко на губах не обсохло, якби дракони вигодовували своїх дитинчат молоком - юнак мав лише п'ятдесят років від роду. Безліч таких юнаків вважають, що їм море по коліна - більшість із них гинуть, зустрівшись сам-на-сам із асасинами жорстокого Інквізитора - але цей був зовсім не такий.